Оглядач Без Табу задається питанням, чому росіяни усіх видів и гатунків лізуть до України, наче їм тут медом намазано. Приводом для розмови стали так званий “казус Сергацкової” а також нові російські туристи в Києві та на Донбасі.
Новина про раптовий візит Таїсії Повалій до Києва на ювілей Павла Зіброва в якийсь інший час могла б привернути до себе чимало уваги. Але за дивним збігом обставин наприкінці червня на щільному клаптику інформаційного простору опинилося стільки зрадників та ренегатів з так званого світу культури, що «просто Тая» лишилася непоміченою. А дарма, оскільки дехто із задоволенням поговорив би з нею про голосування за диктаторські закони, за які ця наволоч голосувала 16 січня 2014 року, будучи другим номером парламентського списку Партії Регіонів.
Хто ж відволік увагу суспільства від гості з минулого Москви? Не хто інший, як організатори фестивалю Atlas Weekend, що запросили цього літа чимало інших гостей з того боку українсько-російського кордону. Були серед запрошених і персони, яких прикордонники не мали права пускати в Україну через порушення одного добре відомого закону. Скільки не кажи зіркам московської естради та кіно, що до Криму не можна лазити городами, а треба в’їжджати виключно через материк – все одно не слухають. А потім жаліються, що на кордоні їх, бачте, розвернули на 180 градусів.
"Мы обязательно встретимся": але тільки після звільнення Криму, виведення військ з Донбасу та виплати репарацій
Одним з таких невдах-порушників виявився Андрій Лисіков, відомий широкому загалу як Дельфін. Варто одразу зазначити, що музикант повів себе максимально чемно: мовляв, не пустили, і дідько з ним, закон є закон. Гурт відіграв в Києві без соліста, глядачі підспівували в режимі «караоке». І всі дуже швидко забули б цю історію, якби не вибрик чергового представника російського псевдоліберального руху з українським паспортом. Точніше, представниці, яка раптом вирішила звинуватити пересічних українців у тому, що вони «стукачі».
Колишня росіянка Катерина Сергацкова звинувачує свою нову батьківщину, а потім знищує докази
Дельфіна образити може кожен
Відверто кажучи, більшість населення України і досі скептично ставиться до СБУ. Але не треба мати великого розуму, аби моніторити поїздки тих чи інших виконавців на територію окупованого росіянами Кримського півострова. Особливо тоді, коли необхідну інформацію ніхто навіть не намагається приховувати. Тим більше, «підрізали на зльоті» не лише Дельфіна – під гарячу руку відповідних структур потрапив дещо забутий Найк Борзов, а виступ “Крематорію” з цієї ж причини скасували заздалегідь. Хто (або що) заважав організаторам фестивалю одразу звернутися, скажімо, до “Миротворця” та звіритися з їхніми списками – питання хороше і своєчасне. Але на нього чомусь ніхто не поспішає відповідати.
Війна - війною, а обід - за розкладом?
Тим не менш, журналістка на прізвище Сєргацкова все одно вирішила зробити з мухи слона, фактично порівнявши сучасну Україну з СРСР часів “червоного терору”. Шквал критики у відповідь був цілком передбачуваним. Причому характерно, що невдоволення думкою уродженки Волгограду висловили навіть ті, хто після Революції Гідності перебував з нею по один бік барикади. Плюралізм плюралізмом, а межу треба знати. І тим більше не треба крутити хвостом постфактум – мовляв, я не до порушення законів закликала, а натякала на неправильну суспільну поведінку.
Казус Сергацковї
Але знаєте, в чому родзинка? Ця історія вкотре дала привід згадати про те, що нова українська влада навіть до роздачі солдатських пайків ставиться серйозніше та виваженіше, ніж до роздачі паспортів та громадянств. Подібна необачність з кожним днем обурює все сильніше і сильніше, але вголос по це вже майже ніхто не говорить. По-перше, набридло, по-друге, все одно ніхто з відповідальних осіб не чує. А так звані політемігранти між тим цеглина за цеглиною продовжують будувати «іншу Росію» зі столицею в Києві.
Український паспорт та російська душа
Що цікаво, спрацював і принцип «усіх не перестріляєш». Доки на північному кордоні гальмували кримських гастролерів, ще одному недолугому заробітчанину у формі російської армії пощастило перетнути кордон східний. Або ж навпаки не пощастило, бо українські військові досить оперативно спіймали його, узяли під білі рученьки і відвезли куди треба.
Ніхто не здивувався тому, що журналіст «Нової газети» Павло Канигін миттєво почав надавати фігуранту історії «людське обличчя», як це було у випадку з офіцерами ГРУ Єрофеєвим та Александровим. Там самого лише маразматичного за сутністю інтерв’ю з мамцею бранця-окупанта вже достатньо, щоб зрозуміти головне: усе йде за звичним сценарієм. Мовляв, ми вам друзі, товариші, і брати, а те, що сталося… Так це не більше ніж помилка на топографічній мапі. Кредити, іпотека - самі розумієте.
Організатори фестивалю Atlas Weekend теж заслужили на свою адресу кілька зовсім не теплих слів. Намагання одночасно всістися на кілька стільців ще не доводило нікого до добра. Гаразд, з представниками російської богеми в підсумку переважно розібралися. Але як коментувати виступи гастролерів з українськими паспортами? Іван Дорн, Сергій Бабкін, Валентин Стрикало – усі вони відомі, м’яко кажучи, не дуже проукраїнською позицією. Проте їхню присутність завжди можна пояснити «побажаннями трудових колективів», і до нього навіть не причепишся, бо публіка охоче заповнює відведені для неї місця. Більше глядачів – більше грошей. Нічого особистого, тільки бізнес, який нагадує бучний бенкет під час чуми.
Блогер Барабошко, дотичний до організації Atlas Weekend, примудряється зображувати цноту та одночасно критикувати критиканів
Трикольорова гвардія пішла у наступ, хотів хтось цього чи ні. А бідолашній Таїсії Повалій лишається тільки сумно дивитися на екран монітору і зітхати – не щастить так не щастить. Зате хоча б на ювілеї товариша по цеху гульнула…
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець