Герої з подвійним дном. Чому важливо правильно написати історію Другої світової війни

Час збирати каміння / Вголос

Великі відкриття можна зробити під час звичайної прогулянки містом

Написання історії тієї чи іншої війни – справа дуже тонка. Наскільки б об’єктивними не намагалися бути історики, але завжди знайдуться невдоволені. Одним здається, що шукачі правди наробили плутанини з цифрами, іншим не подобається погляд на особистість якогось відомого чи невідомого героя. Зазвичай претензії ці є достатньо суб’єктивними, але трапляються і виключення, про одне з яких сьогодні піде мова.

Є в Дніпрі така локація, як парк імені 40-річчя визволення міста від нацистських загарбників. Ще на початку минулого сторіччя тут організували кладовище – район сучасного Запорізького шосе та проспекту Богдана Хмельницького тоді був глухою околицею. Але після Другої світової війни місто суттєво розрослося завширшки, і численні поховання раптово опинилися зовсім поруч з житловими будинками. Тодішня місцева влада не стала вигадувати нічого особливого: могили були знесені майже усі за єдиним винятком, на місці цвинтаря розбили парк та створили меморіальний комплекс на честь комуністів порубаних загиблих воїнів.

Розмови про негативну енергетику місця, призначеного нібито для комфортного відпочинку, ведуться і досі. Востаннє небайдужі здіймали галас, коли зовсім поруч була збудована автобусна станція – мовляв, не до добра це все, тут і раніше дивних ДТП вистачало, що буде тепер? Тим не менш, більшість місцевих мешканців ці розмови абсолютно не хвилюють. Деякі родини у теплу пору року навіть пікніки у парку примудряються влаштовувати, а для собаководів та молодих компаній з трьома пляшками портвейну на сімох це місце є справжнім раєм незалежно від сезону. Проте іноді виникало дивне відчуття: щось тут не так.

Для підтвердження цього відчуття варто було вперше за багато років пройтися некрополем і уважно почитати написи на численних плитах. Справа в тому, що некрополь цей позиціонується як меморіал загиблим у Другій світовій війні. Будь-яка людина, що мала хоча б трійку зі всесвітньої історії у школі, чудово знає дату закінчення цієї війни (крім, мабуть, пана Царьова). Це не 8 травня 1945 року і навіть не наступний за календарем день, а 2 вересня того ж року – день капітуляції Японії. Проте родзинка в тому, що певна кількість згаданих на надгробках людей загинула вже ПІСЛЯ офіційного завершення війни.

Спочатку, звичайно, має виникнути питання – а що означають ці дати? День смерті чи день знайдення тіла оголошеної колись зниклою безвісти людини? Знайомі історики чітко вказують на перший варіант і після театральної паузи додають: частина тих, хто за офіційною версією помер від поранень у період з вересня 1945-го по осінь 1946-го, дійсно померла від поранень, але наявністю правдивих даних про усіх людей, згаданих на надгробках, похвалитися не може ніхто. Після такого пояснення поява розумних сумнівів є невідворотною, особливо якщо раніше подібні прецеденти вже траплялися.

Справа в тому, що на багатьох дрібних меморіалах, розкиданих по селах Лівобережжя, теж трапляються подібні казуси. Найчастіше вони пояснюються дуже просто: зниклого безвісти солдата внесли до списку під тією датою, коли його офіційно оголосили мертвим, не маючи для цього оголошення вагомих доказів (тіла, наприклад). Але у деяких випадках односельчани з гордістю розповідали про "сусідського дядька", який загинув десь у горах, воюючи з "недолюдками, недобитками та фашистськими прихвоснями".

Зрозуміло, що добрі люди під "прихвоснями" мають на увазі УПА та інших повстанців – от вже попрацювала радянська пропаганда так попрацювала, нічого не скажеш. І нікого не бентежить, що поруч з тими, хто дійсно загинув під час Другої світової війни, знаходиться прізвище людини, якою у списку не має бути – "сусідський дядько" як був епічним героєм, так і лишається ним.

У післявоєнному СРСР частенько траплялося так, що під легендою заслуженого ветерана війни ховався зрадник та колабораціоніст. За прикладами далеко бігати не треба – згадайте хоча б Тоньку-кулеметницю, яка спокійнісінько прожила під личиною героїчної медсестри більше тридцяти років. Зараз же ми маємо схожу ситуацію, але в іншому ракурсі. В часи, коли героїзм і справжня мотивація ОУН-УПА та інших борців з тоталітаризмом офіційно визнаний на державному рівні, у списках героїв війни фігурують ті, хто вів активну боротьбу з самими повстанцями. І справжня кількість цих героїв з подвійним дном невідома нікому.

Ця тема матиме продовження ще не раз, оскільки для підтвердження власних здогадок доведеться чимало покопирсатися у архівах. Є підозра, що деякі волонтерські пошукові групи теж почнуть активно працювати в цьому напрямку.

Звичайно, не годиться переписувати історію раз на кілька років, але рано чи пізно настає момент, коли треба з’ясувати істину. Навіть не заради самозаспокоєння, а заради того, щоб нащадки правильно сприймали історію своєї батьківщини. Так що не поспішайте перемикати канал – усе тільки починається.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!