Доведи, що не верблюд. Чи далеко від ісламу до тероризму

Кримські татари обжилися у Львові / hubs.ua

Львів одним з перших зголосився прийняти у себе кримськотатарських переселенців після анексії. І за цей час встиг впевнитись, що довкола – не терористи. Під час львівського Форуму видавців експерти обговорили питання сприйняття ісламського світу в Україні – на прикладі кримських татар.

Дискусія переважно залишилася у вузькому форматі, бо експерти були, власне, з кримськотатарської спільноти. Але від того цікавих тез не поменшало.

Пересічні українці не так часто стикалися із мусульманами, як мешканці країн Західної Європи, але після анексії Криму ситуація змінилася. Після 2014 року найбільше побачив на власні очі кримських татар, власне, Львів – тому, напевно, і лишився до них найбільш толерантним. Хоча існує цікава думка про те, що толерантність «вимикається» якраз у двох протилежних випадках. Перший: коли представники меншини живуть десь дуже далеко і є якимись абстрактними персонажами. Другий: коли вони живуть аж надто близько і дають змогу спостерігати за своєю поведінкою в усіх її деталях, не завжди приємних.

Але другий випадок кримських татар скоріше не стосується.

Так сталося, що зараз, ставши вимушеними переселенцями, вони не мають своєї землі майже так само, як останні роки у Криму.

Це було нескладно помітити, буваючи на півострові, м’яко кажучи, десь окрім Севастополя (власне, йдеться про гори, долини з північного боку та узбережжя від Керчі до Євпаторії) з 2005 року включно. Дивні побудови метр на метр у степу з надією на узаконення ділянки, робота по кав’ярнях, якесь сторожке тримання купками аж до створення таких собі гетто для самих себе. Якось так жили ті, що повернулися з депортації додому. І друга депортація мала би підкосити – але втримав, можливо, той самий іслам. Не радикальний, а той, від якого ще у часи до анексії у Криму серед кримських татар основними моделями поведінки були стриманість та витривалість. Аж такі, що здатні були перетравити без наслідків для довкілля усе хамство багатьох московських туристів.

Київ та Львів, мультикультурні загалом, раніше не мали такої великої кількості мусульман, які до того ж є корінним народом України. Хоча юридичний статус не дуже підкріплений якоюсь інформаційною підтримкою. Дізнатися про мусульман загалом та кримських татар зокрема з достовірних джерел досі доволі складно. Ми зараз не про користувачів інтернету взагалі і не про тих користувачів, яким неважко загуглити.

Переважно те, що трапляється на очі про цю меншину – абстракція, яку створюють ті, хто з ісламом та кримськими татарами не стикався особисто, для тих, хто також з ними особисто не стикався.

Ще з часів Союзу, коли всі були однаковими радянськими громадянами, про релігійні нюанси стосовно кримських татар не дуже хтось замислювався – бо тоді наступним поставало питання національне, за ним - депортаційний бекграунд, тобто для влади – самі незручності. Але навіть тоді, коли про все це говорити стало можна і треба, більшість взагалі не асоціювала кримських татар з мусульманами, лише ті, хто стикалися з ними ще у Криму. І взагалі-то виробився такий рецепт нормального ставлення: спочатку познайомитися з людиною, а трохи згодом, вже поспілкувавшись, випадково дізнатись, що вона сповідує іслам.

У Криму, на відміну від інших осередків ісламу, які зручно робити гарячими точками, завжди мали місце більш не релігійні, а національні розходження, а загалом взагалі – земельне питання, після повернення депортованих. Місцеві розповідають, що на релігійні свята ходили один до одного у гості конфесіями. А коли почали обшукувати церкву Київського патріархату у перші місяці анексії, кримські татари запросили вірян здійснювати релігійні обряди у їхніх мечетях. Більше ж «картинку для російських ЗМІ» намагалися створити у Криму представники окупаційної влади чи то пак їхні анонімні шанувальники. Так з’являлися новини про підпали мечетей, згодом – звинувачення у бік «азовців». Тобто такі собі спроби, навіть незважаючи на неправильно намальований на місці злочину «вовчий гак», вбити двох зайців – познущатись з кримських татар і звалити все на правих.

У Росії чотирьох кримських мусульман засудили за зв'язок із «Хізб ут-Тахрір» / Крим. Реалії

Львів одним із перших зголосився прийняти кримських татар після горезвісного «референдуму» та анексії. Їхали туди більш охоче, ніж у інші міста. По-перше, в інші регіони не дуже запрошували, по-друге, сподівалися, що Львів, як місто релігійне, швидше зрозуміє релігійність кримчан, хоча саме мусульманство не можна вважати тут найпоширенішою з релігій.

Зізнаються, що якщо б до Львова приїхали кримські татари – атеїсти, тоді була би проблема. А так зараз навіть вже почали обговорювати побудову мечеті, щоб новій кримській діаспорі було де відправляти обряди.

Кримські татари самі визнають, що не дуже цікавились тим, що відбувається в інших регіонах, а інші регіони не цікавились ними. Та й Крим як такий останні роки був відділений не лише Сивашем, що казати. Затулінський офіс на Графській пристані у Севастополі – з одного боку, тихі нашорошені кримськотатарські аули – з іншого, а загалом – враження, що все це не треба Україні, і Київ – де він, ген-ген, аж там, за межею. Ось і догралися. Певно, тепер це все замолити можна буде лише кримськотатарською автономією. Попустімося, люде, це не наша земля, так само, як і не російська.

Під час дискусії лунала думка, що екстремісти не репрезентують весь ісламський світ – так само було би дивно, якби усіх українців сприймали би лише за одним Олегом Тягнибоком.

Чи усіх православних – за бабцями, що бігають з іконами Московського патріархату в одній руці та портретом Сталіна - у другій. Чи матерів, що тягнуть малих дітей через півкраїни по спеці хресною ходою та змушують ставати на коліна на асфальті.

Але якщо люди прибули з місць, де активно діють ісламістські організації, зокрема і вчиняють теракти, то увага до них підвищена, місцеві ставляться з більшою недовірою, їм важче доводити своє право на культові споруди, наприклад. Особливо на фоні обшуків ФСБ у Криму з вилученням релігійної літератури у мечетях та школах, коли у масовій свідомості з’являється уявлення про криміналізовані осередки, «точки зборки» ісламістів. Тим більше, що темою окремого дослідження, (якщо нам важливо долати не наслідки, а причини), мав би бути той логічний ланцюжок меседжів, який одного дня спонукає мусульманина до теракту. Тобто все йде добре, а потім логіка різко виводить кудись у вакуум – так от де це перехрестя? Якщо це просто побутові проблеми біженця, від яких дах зносить – то навіщо «Аллах Акбар»? Чому більша частина адекватних мусульман по цьому шляху не піде – і чи справді це так, чи все залежить від обставин? І підказати, що в голові у радикалів, могли би якраз ці, адекватні, що більше знають про цю доріжку, якою веде іслам, але усіх - різним маршрутом.

Польські посадовці лише кілька років тому, переважно на хвилі боротьби з ісламською міграцією, підхопили риторику щодо блокування потоку біженців зі Сходу. Спекулювали на квотах мігрантів, прописаних для країн Євросоюзу.

Напевно, окрім політики, справа тут не завжди у якомусь особистому несприйнятті, а більше у намаганні силовиків спростити собі роботу. Це взагалі дуже схоже на заборону мітингу, коли надто багато повідомлень про ймовірні заворушення – простіше зробити так, щоб взагалі нічого не відбувалось.

Спрощення ситуації у медіа, де у повідомленнях про теракти усіх мусульман у масовій свідомості записують до «Аль-Каїди» чи ІДІЛ, звичайно, впливає на ситуацію. Але представники польських татар під час дискусії у Львові зауважують, що мешканці Польщі пам’ятають про цю спільноту, яка ще з 14-го століття прибувала на схід країни, і налічує зараз близько 3000 представників. Тут є свій бекграунд: це переважно шляхетні татарські роди, їх приймали на військову службу та дозволяли зберегти свій статус. Вони довели свою вірність польській державі і їх за це поважають. Навіть польські праві, що виступають проти прибуття до країни сирійських біженців, закликають не чіпати «своїх», польських татар.

У Франції, де 7,5% мусульман, а згодом буде за прогнозами близько 10%, відбуваються теракти, та існує до приїжджих відповідне ставлення. В Україні ж ситуація інша. На питання, чому так, представники кримськотатарської спільноти говорять, що це через більшу асиміляцію кримських татар, культурний бекграунд, що переважує якісь нерозуміння на релігійному грунті. Можливо, грає свою роль і російський фактор. Те, що кримські татари, як і українці, якщо не більше, потерпають від імперії. І те, що імперія поки що не взялася за глобальний кейс зі створення для кримських татар іміджу терористів.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!