Декомунізація, фальстарт. Як у Києві не знесли Щорса

Через демонтаж виникли суперечки

Після широкого анонсування народного демонтажу акцію переформатували у попереджувальну – КМДА пообіцяла знести пам'ятник до Дня незалежності, а силовики про всяк випадок взяли Щорса в очеплення. Але поговорити ніхто не забороняв – що всі й робили майже годину.

Акція завершилася, навіть не почавшись. Пам’ятник взяли у кільце правоохоронці на відстані кількох метрів. І учасникам лишалася тільки алея, що вела вгору до метро «Університет». Першим прибічників і противників Щорса зустрічав Микола Коханівський, який приблизно з минулої зими став координатором акцій, що дивним чином не завершувались нічим, окрім малоприємного нетривалого розхитування місцевої громади.

«Добровольчий рух ОУН в будь-якому разі знесе цей пам’ятник. На сьогодні нас попередили, що Київська державна адміністрація працює над тим, щоби його, оскільки вони вбачають у ньому культурну цінність, якось обережно демонтувати і перенести у музей тоталітаризму десь під Києвом. Власне, це нас влаштовує, хай перенесуть. Але ми попереджаємо і Київську державну адміністрацію, і нову поліцію, Нацгвардію, Службу безпеки України – якщо до Дня незалежності цей символ окупаційного режиму не буде перенесений, ми будемо його атакувати і бити відповідно до закону про декомунізацію», - розповів на камери Коханівський і цим завершив офіційну частину.

Далі почалася толока чи тусовка – біля 50 людей (разом з журналістами, медиками та силовиками) зібралися купками та курсували вздовж алеї від одного «гуртка за інтересами до іншого», з’ясовуючи, хто був Щорс, чи достатньо красивий пам’ятник, щоб його залишити, хто у Києві окупант, якою мовою говорити – та ще з десяток різних суміжних питань.

«На якій ви у них зарплаті? – Це у вас зарплата, а ми кияни!».

«Логічно мислити зовсім не здатні. Ну та вам в Карпенка-Карого це й не треба».

«А де ви були, коли руйнували будинок Грушевського?».

«Капелюха одягнув, «Слава Україні!»… Яка вам тут слава, подивіться - пам'ятник занедбаний!».

«В мене дід був 10 років репресований при Сталіні! – Так ти ненормальний, твої рідні постраждали, а ти їх захищаєш! – Я захищаю пам'ятник!».

«Що ви будували, концтабори?! – А ви? А метро хто будував? Давайте і його знесемо?».

«Я знаю, хто такий Щорс! Чернігівський робітник… Ні, не робітник, зараз я вам скажу, хто… Лікар, між іншим!».

З вікна багатоповерхівки на протилежному боці бульвару Шевченка в цей час махали червоно-чорним прапором. Мовчки.

Заходити на територію акції між двома смугами руху бульвару Шевченка доводилося аж з підземного переходу біля метро. Коли офіційна частина завершилася і почалися дискусії та сварки, кілька хлопців спробували перебігти дорогу від ботанічного саду та перелізти паркан. До них одразу на різкий рух збіглися поліцейські, за ними - журналісти, думали – чи навіть сподівалися – що бійка.

Активістка у вишиванці з мегафоном, кожні кілька хвилин повторюючи, що вона організатор сорока акцій протесту, кричала, що ніхто, мовляв, не поспішає захищати місто від забудов, а коли зайшла мова про пам'ятник, то всі позбігалися. Говорила, що не проти знесення, але хоче, щоб все було по закону – до того, як демонтувати пам'ятник, треба його вивести зі списку пам'яток.

Прибічникам демонтажу було байдуже, хто зробив пам’ятник, бо Микола Щорс - окупант, який знищував українців. Захисники Щорса спиралися більше на естетику, ніж на етику – так само, як у випадку із численними пам’ятниками Леніну у різних містах, їм було шкода споруду, яку хтось робив, старався, мовляв.

Дискусія про окупантів радянських переросла у розмову про тих, хто «понаїхав» до Києва. На цей закид корінних киян опоненти згадали, що Україна - селянська нація, а корінні чомусь говорять російською.

Можливо, на учасників так впливало розпечене сонце, можливо, за годину вони встигли надихатися загазованого повітря бульвару – але чим далі, тим спокійнішими ставали розмови, і поступово переросли у спільні фотосесії.

До 24 серпня, таким чином, взяли тайм-аут. Бо дві законодавчі норми стикнулися і нівелювали одна одну. З одного боку – пам’ятник треба знести у рамках декомунізації, з іншого – він у переліку пам’яток монументального мистецтва. На попереджувальній акції ОУН і компанія позначили свої наміри, і якщо втілювати їх доведеться саме у День незалежності, під час масових гулянь, то від розхитувань, що так притаманні акціям Коханівського, ніхто не застрахований.

Серед пропозицій різного ступеня конструктивності лунала ідея знести пам’ятник частково, залишивши коня, на якому сидить Щорс. Зрештою, у Харкові з вересня 2014-го до квітня 2015-го на монументі, з якого знесли Леніна, лишалися стояти його черевики. Але тут теж все має бути по процедурі – раптом історики з’ясують, що і з твариною щось не те, і вона теж, так би мовити, підлягає.

А загалом можна ще більше мінімізувати зусилля і бюджетні витрати, скориставшись давньою порадою гумориста Задорнова, яку він давав, ще коли його мозок не захопив остаточно «русский мир». Пам’ятнику можна замінити голову – на голову якогось проукраїнського діяча. А разом із цим таку операцію варто, мабуть, провести і деяким активістам…

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!