Чай, чоботи і гречка. Чому теоретичні цифри українського споживання не сходяться з реальні

Чого душа бажає?

Стомлене око аналітика Без Табу зупиняється на «споживчому кошику українця». Давайте подивимось, що туди поклали простому народу пани Порошенко та Гройсман.

Чверть століття тому, коли Радянський Союз вже навіть не дихав на ладан, а бився у передсмертних конвульсіях, пересічному радянському громадянину, м’яко кажучи, було не до жиру. Прожитковий мінімум станом на 1 січня 1991 року дорівнював 212 карбованцям – сума, в принципі, не дуже солідна. Але після визнання того, що долар коштує не 60 копійок, а щонайменше втричі дорожче, вона взагалі перетворилася на дріб’язок. Скажімо, у великому місті навіть з урахуванням неймовірно дешевих у порівнянні з сучасністю комунальних послуг доросла людина без шкідливих звичок на ці гроші ледве могла прожити три з половиною тижні. Проте головна біда була не в цьому.

Літературознавець Вареник колись вже зазначав, що щиро вдячний долі за народження та зростання у мальовничому наддніпрянському селі, а не в обласному центрі з порожніми прилавками магазинів. На зламі епох люди опинилися у дивному становищі – і грошей зась, і товарного достатку нема. З голови досі не вилітає сцена з осені 1994 року: юрба майже навпроти центральної прохідної штовхається навколо двох вантажівок, з яких продавали пельмені у сірій упаковці з непевною начинкою без жодного маркування (наче ті росіяни в Уфі у черзі у битві за кока-колу). Для сільської дитини, яка до цього їла виключно домашні вареники, шоком став не лише огидний смак, але й навіть сам ажіотаж навколо товару третього ґатунку. Втім, для більшості мешканців призаводських мікрорайонів цей напівфабрикат іноді здавався манною небесною.

Щоб уявити ту ситуацію, подивіться це сучасне відео з РФ

Минули роки, розподіл сил змінився, але лише з одного боку. У магазинах тепер було усе, чого лише могла забажати душа гурмана – від фейхоа до філе лосося, але грошей все ще не було. З цього розрахунку певне коло розумних (як вони самі вважали) осіб щороку малювали обриси споживчого кошика, які наприкінці року ставали максимально чіткими. Малюнки ці були досить передбачуваними, оскільки художники за визначенням були і лишилися мінімалістами. Не Північна Корея, звичайно, де люди змушені харчуватися травою з міських парків, але в цілому досить аскетично.

Скажімо, у споживчому кошику на 2014 рік для дорослої працездатної людини на місяць було передбачено сім кілограмів картоплі та кілограм яловичини. Виглядає нібито оптимістично, але на цьому приводи для оптимізму завершуються. Гречки, за кілограм якої представники пільгових категорій населення готові були віддати навіть голос на найближчих виборах, на одну особу відводилося аж 90 грамів на місяць. Про чай, сіль та спеції мови взагалі не йшло – автори, мабуть, відштовхувалися від меню психіатричних лікарень, не інакше.

З одягом та взуттям справи були не кращі. Одні штани на чотири роки, одна пара чобіт на сім років і одні плавки на десятиліття – це надто жорстоко, особливо з урахуванням не дуже високої якості цих виробів. Зате стригтися можна тричі на місяць, аби тільки було, що стригти.

Друга сторона покращення

Наступного року на українців в теоретичному плані очікує несуттєве, але таки покращення™. Норма гречки, наприклад, збільшиться майже вдвічі (!), більше також буде м’ясних та молочних продуктів. На прохання пролетаріату до списку також запхали вищезгадану тріаду "чай – сіль – спеції". Натільна білизна – шість пар на півтора роки (раніше було - п’ять на два). Чоботи – одна пара на три роки. Та й з предметами побуту ситуація начебто має виправитися. Але виключно в теорії.

У подібних випадках хочеться знову і знову згадувати продовольчу програму, яку радянське партійне керівництво затвердило 34 роки тому. На папері в період з 1982 по 1992 роки забезпечення населення м'ясо-молочними продуктами, овочами та фруктами мало піднятися на якісно новий рівень. Що вийшло у підсумку? Вищезгадана черга за пельменями далеко не першого ґатунку, наприклад. Ось і зараз статистика нібито свідчить про зростання "проценту жирів у маслі", але реальність виглядає значно жорстокішою за паперові викладки.

Прожитковий мінімум в Україні зараз становить 1544 гривні. Ця сума менша за середню пенсію, яка начебто тримається на позначці у 1900 гривень. Спробуйте вкластися у півтори тисячі з копійками під час виконання прописаної у споживчому кошику місячної норми – не зможете, навіть якщо дуже постараєтеся. Хоча варіант вкластися, звичайно, є, якщо ви мешкаєте в селі, маєте власне господарство та старанно економите на енергоресурсах і водопостачанні. Але теорія і практика, знову ж таки, і тут швидше за все дадуть протилежні результати.

Звичайно, хтось може зауважити, що буквально за кілька днів почнеться стрімке зростання мінімальних зарплат, а там і Євросоюз нарешті дозріє до впровадження безвізового режиму, і тоді все взагалі стане як у казці. Але хотілося б, щоб це була не казка про рибалку та золоту рибку із сумним кінцем. Щоправда, пересічний гречкосій про віддалене майбутнє поки не думає, якщо судити виключно за величезними чергами у супермаркетах. А що, Новий рік же на носі!

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!