Чому Національне агентство з питань запобігання корупції навіть не намагається імітувати роботу, а лише збагачує своїх членів та чи не час покласти цьому край.
В українському суспільстві, як відомо, існує два діаметрально протилежних погляди на боротьбу з корупцією. Перший умовно можна назвати "низовим". Прибічники цього погляду наполягають на тому, що усі відомі та невідомі корупціонери колись були звичайними людьми і починали з дрібниць. Не заплатити за проїзд у громадському транспорті (або заплатити, але лишити квитка білетеру перед виходом) – будь ласка. Дати хабара декану або проректору, щоб він закрив завалену сесію – запросто, якщо це дійсно необхідно. І ось так цеглина за цеглиною і формувалася звичка обходити закони. Так що не варто, мовляв, грішити на представників влади, адже за самими є грішки.
Прихильники "верхового" погляду, навпаки, вважають, що у корумпованості системи винна перш за все сама система. Пасажир же ж віддає білетеру придбаного квитка не просто так – він робить це з усвідомленням того, що кілька гривень для людини з копійчаною зарплатнею не будуть зайвими. І створюють несприятливі життєві умови якраз персонажі, що пишуть нові недосконалі закони і переписують старі так, щоб можна було безкарно гребти під себе вже не ложками, а лопатами. Тому починати очищення треба з них, адже гідру не перемогти, доки не відрубати їй найголовнішу голову.
Втім, обидва ворогуючих табори зараз сходяться в одному: держава у цій царині в кращому випадку імітує бурхливу діяльність. Створене для наведення ладу Національне агентство з питань запобігання корупції існує з позаминулого року, але жодного героїчного вчинку чи видатного досягнення з його боку пригадати важко. Хіба що в історії з електронним декларуванням представники НАЗК ледве не змусили підставитися купу поважних людей, що підтримали їх у боротьбі з Держспецзв’язку. Тоді, у серпні 2016-го, здавалося, що відмова у видачі сертифікату – не що інше, як спроба політиків старої формації та інших представників епохи малинових жакетів загальмувати корисну реформу. Але на практиці виявилося, що все було інакше: новенький корабель відмовлялися спускати на воду, бо, де-факто, з технічної точки зору (та недогляду НАЗК) був дірявим коритом. Деякі дірки і досі лишилися. До речі, після того, як з сайту НАЗК почали зникати деякі корисні опції, почало складатися враження, що дірки ці створюються навмисно.
Цей сумбурний звіт голови НАЗК якраз і вказує на деякі «дірки», а також доводить, що пані Корчак не розуміє про що пише.
Якщо пробігтися списком функцій НАЗК, комусь може стати сумно, а комусь, навпаки, смішно. Бо писалося усе це, схоже, за принципом "аби було, а там розберемося".
Пункт 2 – розроблення проектів Антикорупційної стратегії та державної програми з її виконання, здійснення моніторингу, координації та оцінки ефективності виконання Антикорупційної стратегії. Скажіть, хтось чув щось про цю стратегію чи бачив?
Пункт 10 – затвердження правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Невідомо, чи стосуються ці правила соціальних мереж, в одній з яких міський голова одного мегаполісу цілком може попросити "сидіти в Торонто і не квакати", але в будь-якому випадку позитивних зрушень тут теж не видно.
Пункт 15 – організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації з питань, пов'язаних із запобіганням корупції, працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадових осіб місцевого самоврядування. Ага, нашому б теляті та вовка з’їсти, як то кажуть. Кінець кінцем, так можна довести аналіз до того, що справжньою гідрою є не корумпована система державної влади, а НАЗК як одна зі складових частин.
В цьому контексті дуже символічно виглядає персона керівника агентства. Широкому загалу Наталія Корчак відома як людина, що свого часу вплинула на становлення особистості Арсенія Яценюка. У науковому середовищі її знають як колишнього доцента одразу кількох навчальних закладів та доктора юридичних наук. Ось тільки робота на державній службі, схоже, вибила шановну пані з колії настільки, що повернутися вдасться ще не скоро. У майстерності висувати з мінімальним часовим інтервалом тези, що вступають у протиріччя одна з одною, Корчак останнім часом взагалі нема рівних.
Днями, скажімо, вона заявила про те, що робота керованого нею органу в поточному вигляді не має жодного сенсу, оскільки усі підлеглі намагаються звалити відповідальність та провину за власні прорахунки саме на керівника. На своїй сторінці в одній соцмережі Наталя Михайлівна при цьому неодноразово писала про те, що боротьба триватиме доти, доки стане сил. До речі, а з ким боротися? Сьогодні "мати-наставниця" колишнього голови уряду може наполягати на тому, що риба гниє з голови, і першими бити по руках треба представників еліти. А назавтра вже наголошує на тому, що дрібні порушники не є недоторканими, і якщо не бити їх, то боротьба з елітою не матиме сенсу.
Так, мова саме про 500 грн премії до 8 березня, що не дають спати першому заступники голови СБУ Павлу Демчині
При цьому пані Корчак для себе не жаліє жодного ласого шматочка, нехай і намагається видатися такою собі безкорисливою Жанною Д’Арк. На додачу до зарплатні в розмірі близько 10 тисяч доларів на місяць (це майже вдвічі більше, ніж за весь 2014-й рік, якщо вірити декларації) вона цілком охоче виписує собі премії за інтенсивність праці. Якщо б довелося виписувати премію за ефективність, то рука, мабуть, не піднялася б. Її підлеглі теж не гребують непоганими заробітками, в тому числі на стороні – заступник голови НАЗК Руслан Радецький, наприклад, навіть і не думав призупиняти адвокатську практику, хоча начебто й подавав відповідну заяву. Консультувати клієнтів "просто так" заборонити не може ніхто, а з доказами у нас завжди біда.
Одним словом, відчуття якісь дивні. Вам теж здається, що треба добре подумати, перш ніж ставити ведмедів стерегти вулики?
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець