Ще 16 років тому Тирана була брудним обдертим містом. В це важко повірити, але у самому центрі європейської столиці біг смердючий потік, береги якого рясно вкривало сміття. Тут панувала атмосфера повної безнадії, доки одного дня мером не обрали Еді Раму, що здійснив справжнє диво.
Албанія — не Банґладеш
Більшість українців вважають Албанію трешовою країною третього світу, таким собі островом Азії посеред Європи. Причому, Азії в її найгірших проявах — на кшталт хрущоб Індії чи Банґладеш. Недбалості й «не-європейськості» тут дійсно вистачає, але, в цілому, більшість албанських населених пунктів виглядають не гірше за українські міста. А місцями навіть краще.
Скажіть, ви багато де в нас, окрім Києва, бачили вулиці з шести (!) смуг акуратно викладеної бруківки? А у Тирані таке є:
Центр міста виглядає по-європейськи: гарні дороги, хідники з якісної бруківки, усі таксі однакового кольору, чисто, багато зелені. Даю гарантію, якби ви не знали, що стаття про албанську столицю, то спокійно могли б подумати про Італію чи Іспанію:
Та й спальники абсолютно нормальні. Навряд це гірше за київські Осокорки чи Теремки-2:
Погодьтеся, приємне південно-європейське місто, яке не має нічого спільного з тими жахливим історіями, що в нас розповідають про Албанію. Втім, такою Тирана була не завжди.
Важкі рани громадянської війни
Після падіння комунізму в 1990 році Щіперія (самоназва країни, наголос на передостанній склад) відчула на собі всі принади періоду накопичення первісного капіталу. Ситуація мало чим відрізнялася від наших 90-х. Стрімке падіння рівня життя (який і так не був надто високим), безробіття, різке зменшення кількості населення (за 6 років з країни виїхав майже кожен п’ятий мешканець), стихійна торгівля, розбірки мафії, бандитизм і фінансові піраміди — стандартний набір для багатьох пост-соціалістичних держав, що починали будувати капіталізм.
Апогеєм став початок 1997 року, коли численні місцеві аналоги «МММ» почали лускати, немов мильні бульбашки. Тисячі наївняків, котрі повірили у казочки пройдисвітів про золоті гори, лишилися ні з чим. Людям урвався терпець і країною покотилася хвиля масових протестів з вимогою відставки уряду.
Розгорілися численні повстання, країну тероризували озброєні банди… Лише введення міжнародного миротворчого контингенту загасило пожежу громадянської війни. Але за рік прямо на вулиці застрелили популярного опозиціонера Азема Хайдарі - все почалося знову, правда вже тільки в столиці.
Тиранці вимагали відставки уряду, поліція у відповідь застосувала вогонь і вбила кількох демонстрантів. Народу зірвало дах і люди почали штурмувати парламент. Багато хто з мітингувальників мав вогнепальну зброю. На вулицях міста два дні точилася справжня війна. Заспокоїти пристрасті вдалося лише за допомогою танків.
Отож ви зрозуміли, що місцевим було не до впорядкування своєї столиці. Тирана виглядала не надто приємним місцем, як і вся країна, в цілому. Рідкісні іноземці, які наважувалися поїхати до Албанії наприкінці 90-х, бачили страшенну розруху й розгул криміналу. Здавалося, ця балканська держава безнадійна.
Соціаліст-художник як каталізатор змін
За кілька років ситуація заспокоїлась і албанці нарешті змогли перевести подих. Саме в цей час, у 2000 році, мером Тирани став 36-річний соціаліст-художник Еді Рама. Вибуховий коктейль, правда? Багато хто поставився до новачка зі скепсисом, а дарма. Цей чоловік вразив усіх!
Замість тисячі слів я покажу вам два фото.
Це - річка Лана, що протікає в Тирані. Самісінький ЦЕНТР міста! Не околиці!
Так вона виглядала ДО того, як за неї взявся Еді Рама:
А так вона виглядає ПІСЛЯ:
З перших днів новообраний міський голова взявся наводити лад. Масштаби змін вражали. Площа парків і зелених насаджень у Тирані збільшилася майже на 100 тисяч квадратних метрів, а загалом висадили біля 1800 дерев.
Рама розчистив хащі навколо річки Лана, зніс хаотичну забудову, суттєво розширив центральні вулиці. Також, він запам’ятався запеклою боротьбою з незаконними будівлями й кіосками (українцям вони відомі як МАФи), котрі захаращували албанську столицю.
Та найбільшої слави Рамі принесла фарба. Воно й зрозуміло — художник! Справжньої візитівкою міста стали розмальовані яскравими кольорами будівлі. За 11 років (а саме стільки Еді перебував біля керма Тирани) сотні сірих багатоповерхівок засяяли різними барвами. Причому, часто це були сміливі дизайнерські рішення.
Скажіть, от що заважає так пофарбувати наші хрущівки? Ну, зовсім інший вигляд!
Пару чиновників не куплять собі автівки, а цілий депресивний мікрорайон виглядатиме оригінально й приваблюватиме туристів:
Такий підхід є сміливим навіть для просунутих європейських країн, а уявіть шок людей в сірому розбитому місті, яке тільки починало оговтуватись від комунізму й громадянської війни. Реакція в місцевих була приблизно такою ж, як у монгольських пастухів на космічний корабель, котрий приземлився посеред їхніх юрт.
«Щойно ми пофарбували перший будинок, трапилося щось неймовірне. На вулиці утворився затор, а довкола будинку зібрався натовп людей, немовби там сталася якась велика аварія або несподівано приїхала поп-зірка», — ділиться спогадами Еді Рама.
Зі слів екс-мера, французький чиновник, який відповідав за фінансування проекту, заверещав, що не даватиме на таке гроші, бо це не відповідає стандартам ЄС. Розгорілась суперечка, в результаті якої євробюрократ попросив піти на компроміс.
Рама рішуче відмовив: «Вибачте, але компромісним кольором є сірий, а сірого у нас вже є стільки, що вистачить на ціле життя. Настав час змін».
Одразу після цього команда мера провела соціологічне опитування. 63% людей відповіли, що їм подобається ініціатива з фарбуванням будинків, 37% відсоткам це не сподобалося. Та найцікавіше - половина незадоволених висловилась за те, щоб фарбували будинки далі.
Кольори й порядок позитивно вплинули на свідомість тиранців. Люди перестали боятися.
Одного дня Рама йшов щойно розмальованою вулицею, де саме висаджували дерева, й помітив, як власник крамниці з дружиною встановлювали новий скляний фасад. Старі ж віконниці ця пара викинула на смітник.
- «Чому ви викинули геть віконниці?», — спитав мер.
- «Тому що вулиця стала безпечнішою», — відповіли власники магазину.
- «Безпечнішою? Вони що, поставили тут ще кількох поліцейських?»
- «Чоловіче, ну які там поліцейські? Ти ж сам бачиш. Тепер усе тут кольорове, є ліхтарі, нові дороги без вибоїн, дерева. Тут гарно, тут безпечно».
І справді, краса подарувала людям відчуття безпеки. І це не вигадки. Рівень злочинності у місті дійсно впав.
В 2012 році Еді Рама виступив у Греції з дуже цікавою лекцією під назвою «Щоб відродити місто — розфарбуйте його». Власне, вище використані уривки з неї.
Нижче Ви можете переглянути повний виступ колишнього мера Тирани з українськими субтитрами. Наполегливо рекомендую. Тим паче, Ганна Лелів зробила чудовий переклад.
Виступ Еді Рами. Відео - TED.COM, переклад - Ганна Лелів
Я його не підтримую, але він започаткував зміни
Тирана швидко змінювалася, перетворюючись на очах з депресивного соціалістичного міста на сучасний європейський мегаполіс. Успіхи Еді Рами не могли лишатися непоміченими. У 2004 році, за результатами інтернет-голосування організації CITYMAYORS, його визнали найкращим мером у світі!
Проте, вдома художника підтримували не всі. Критики закидали Рамі показовість реформ — мовляв, мер Тирани розмальовує будинки замість того, щоб вирішувати справжні проблеми міста з електрикою і водою. Дехто закидав лівацтво (з 2005 року Еді очолював Соціалістичну Партію Албанії). Не обійшлося й без звинувачень у корупції, куди ж без цього на Балканах. З рештою, він програв мерські вибори у 2011 році не просто так. Чимала кількість людей його дійсно не любила.
Та навіть противники міського голови визнають, що він змінив столицю.
«Я не підтримую Еді Раму, але він започаткував зміни», — сказала мені албанська студентка, котру я спитав про ставлення до колишнього градоначальника.
Тирана не є ідеальним містом, тут досі лишається купа проблем. Але якщо подивитися на старі фото албанської столиці, то прогрес дійсно вражає.
На мою думку, найважливіші зміни відбуваються у свідомості людей, а чисті вулиці й охайні будинки — це вже наслідки. Так от, Рама змінив свідомість. Він прищепив тиранцям інше мислення, дав їм віру у те, що можна жити по-іншому.
І я дуже сподіваюся, що ми зрозуміємо цю, на перший погляд, просту, але водночас дуже важливу штуку: яскраві кольори будинків і посмішки на обличчях мають не менше значення, ніж електронне декларування чи створення нових робочих місць. Такі речі впливають на психологію.
Власне, це і є найнеобхідніша реформа. Реформа людської свідомості.
P.S. Уважний читач спитає, до чого у назві статті згадка про баскетболіста. Можливо, це якась помилка? Ні, я не помилився. Еді Рама досить довго займався цим видом спорту, і на доволі пристойному рівні. Юнаком він навіть виступав за баскетбольний клуб «Динамо» (Тирана) та національну збірну Албанії! Що ж, правду кажуть: талановита людина — талановита в усьому.
Юрій Борисов спеціально для «Без Табу»