Адвокат без "Лінкольна". Яка з версій вбивства Грабовського найбільш правдоподібна

Небезпечна професія / кадр із фильму "Лінкольн для адвоката"

Сьогодні ввечері оприлюднять відео з офіційною версією вбивства адвоката. Автор Без Табу розмірковує, чому це сталося і що буде далі.

Кілька тижнів тому після вбивства Павла Шеремета довелося згадати про те, що відомих акул пера у наших краях позбавляють життя дуже нечасто. Якщо ж брати до уваги аналогічну статистику по відомих юристах, то тут взагалі нібито немає нічого моторошного. Проте історія загибелі Юрія Грабовського – а мова зараз піде саме про нього – та подальші події все ж дали чимало приводів для роздумів. Адже випадковостей у житті, як відомо, не буває, а тим більше не буває випадковостей, що не матимуть будь-яких наслідків.

Перше, що насправді кинулося в очі – відсутність солідарності та занепокоєності серед колег-адвокатів. Коли на початку правління Бориса Єльцина організовані злочинні угрупування у малинових жакетах почали систематично відстрілювати відомих банкірів, банки пішли на рішучий хід і оголосили загальнонаціональний страйк. Коли у липні на людному перехресті підірвали автомобіль, за кермом якого був Шеремет, представники медіаспільноти негайно здійняли галас і почали звинувачувати один одного у загибелі товариша. В обох випадках, щоправда, спроби привернути увагу державних структур закінчилися невдало – російські спецслужби заявили про те, що банкіри самі відстрілюють один одного, тому їм немає сенсу втручатися, а українські спецслужби десь на третій-четвертий день після вибуху взагалі почали робити вигляд, ніби нічого не відбулося. Але публічні прояви професійної солідарності все ж були зафіксовані документально.

Юридична ж еліта вирішила переважно відмовчатися. Хтось, звичайно, може зауважити, що колеги Грабовського повели себе значно адекватніше за російських банкірів епохи малинових жакетів та сучасних українських (і не лише українських) журналістів. Але насправді буде доречніше згадати про Мартіна Німеллера, який мовчки спостерігав за репресіями проти незахищених верств населення рівно до того моменту, поки нацисти не прийшли за ним. Якщо раптово станеться так, що відомих юристів почнуть прибирати через їхню професійну діяльність, а не якісь особисті мотиви, то хтось комусь точно пригадає цю гру у мовчанку, не сумнівайтеся.

До речі, наламати дров та нажити ворогів на професійній ниві простіше, ніж здається. Чомусь одразу пригадується трагікомічна історія, що сталася в одному з обласних центрів шість років тому. Одна поважна пані, що вважалася спеціалістом з найдивніших юридичних колізій, узялася представляти інтереси типового бізнесмена старої формації (насправді ніякого не бізнесмена, а кримінального елемента, але це зараз не так важливо) і попрохала у клієнта п’ять тисяч доларів в якості авансу. Ніщо не віщувало біди – подібну справу навіть студент третього курсу юридичного факультету міг би виграти з мінімальними витратами сил і нервових клітин. Але світило юриспруденції примудрилося програти, бо поставилося до своїх обов’язків не надто серйозно.

Незадоволений клієнт, звісно ж, почав вимагати назад вже витрачені на різноманітні цікаві дрібниці п’ять тисяч авансу. І було б спеціалісту з юридичних казусів непереливки, якби не педагогічна діяльність. Пані адвокат охоче підробляла викладачем правознавства одразу у декількох вищих навчальних закладах міста, а оскільки нещастя сталося наприкінці року, то можливість настригти вовни з паршивих овець зі студентськими квитками намалювалася цілком передбачувано. Зідрати з чотирьохсот душ по сотні гривень за залік автоматом – що може бути простіше? Особливо допомогли студенти з заочного відділення, для яких правознавство і близько не було профільним предметом – люди там були переважно дорослі та самодостатні у фінансовому плані. Вони чудово розуміли, що сенсу ламати списи та стільці немає – краще вже заплатити, отримати залік та піти до найближчого закладу харчування чаювати. Отак поважна юристка і врятувалася від караючої десниці клієнта з кримінальним талантом, після чого вирішила зав’язати з юридичною практикою та остаточно податися у педагоги. А що, ризику значно менше, а фінансові втрати мінімальні.

До чого тут згадана ця історія? А до того, що Грабовський незадовго до смерті опинився у схожій ситуації, якщо вірити одній цікавій, але не дуже популярній версії. Дехто з колег покійного ще до 25 березня – дня, коли Юрій офіційно був оголошений загиблим – стверджував, що узятися за справу російського диверсанта та кадрового військового Александрова його підштовхнуло фінансове заохочення. Але одного чудового ранку Грабовський, схоже, вирішив, що репутаційні збитки важливіші за суттєве поповнення банківського рахунку та надумав вийти з гри. Відеозапис, який оприлюднив наприкінці березня Анатолій Матіос, став непоганим підтвердженням цієї теорії, але потім справа застопорилася на чотири місяці.

Сьогодні нарешті буде оприлюднена офіційна версія вбивства адвоката, та й імена підозрюваних нарешті можуть назвати вголос. Але не варто думати, що це кінець історії. Навіть якщо замовник злочину відомий, його ніхто не притисне до стіни – українські правоохоронні органи щойно навчилися ловити дрібних бичків, тому вимагати від них сома на десять кілограмів ледве не з першого закидання сітки якось несерйозно. А в тому, що ниточки поведуть кудись нагору, ніхто не сумнівається хоча б тому, що за справи меншого калібру головний військовий прокурор України не те що не береться, а навіть не дивиться на них.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!