Оглядач Без Табу передрікає народному депутату Михайлу Добкіна роль цапа відбувайла та пояснює, чому він нині чекає арешту, а його більш кмітливі колеги – ні.
Років з десять тому Михайло Маркович Добкін без жодних сумнівів мріяв про те, щоб набити собі кишені та спочивати на лаврах. Він тільки-но звикнув до крісла міського голови Харкова, а до цього протягом чотирьох років тинявся у Верховній Раді від фракції до фракції, розуміючи, що «реальна політика» - річ занадто складна. Можливо, колись він доросте до можливості балотуватися у президенти, але зараз потрібно активно ділити народне добро на власний лад. Кінець кінцем, у великому місті нічого не може робитися без ухвали бургомістра.
Мрії злодія державного значення, за великим рахунком, збулися. Він таки наповнив власні банківські рахунки коштами, які було нажито не надто чесним шляхом. Проте їх все одно виявилося замало для того, щоб стати незалежним від представників справжньої політичної еліти. Він таки доріс до статусу кандидата в президенти України. Але подарунок цей йому на голову звалився не в якості винагороди за старанність, а виключно через кадрову кризу в лавах Партії Регіонів після Майдану 2.0. Там і передвиборчої кампанії путньої не було, власне кажучи, бо всі знали, хто має перемогти і переможе. Трагікомедія якась, та й годі.
А зараз Михайло Добкін і взагалі опинився між молотом та ковадлом. Парламент зробив те, на що мало хто чекав: минулої п’ятниці депутати не лише позбавили одіозного колегу недоторканості, але й дозволили затримання та арешт. Це можна вважати ознакою того, що на Грушевського і особливо на Банковій в когось нарешті з’явилася достатньо міцна для боротьби зі старими корупційними схемами політична воля. І «справа Лісопарку» може в підсумку створити дуже небезпечний прецедент для козирних карт у колоді попередньої влади.
У чому ж звинувачують колись молодого та перспективного політика? В тому, що він роками перетворював державну власність на приватну, зловживаючи при цьому службовим становищем. Одна лише історія про фактично знищений заради місця під елітну нерухомість Лісопарк чого варта. І важливо тут те, що без відмашки згори до алгоритму розкрадання дійсно неможливо було придумати якісь претензії з юридичної точки зору.
На папері усе було законно, представники усіх гілок влади на місцевому рівні не вбачали жодного криміналу. Навіть минулого року дехто пишався перед харківськими громадськими активістами тим, що гіпотетична справа розвалиться, не дійшовши до суду.
Ніщо не вічне. Михайло Добкін тепер це знає
І ось тут треба віддати належне ГПУ. Прокуратура та особисто Юрій Луценко вчинили досить хитро, розпочавши розбір польотів саме з Добкіна. Родзинка ситуації в тому, що Михайло Маркович ніде і ніколи не вважався стратегом і тактиком, що вміє прораховувати розклади на кілька ходів вперед. Він завжди був абсолютно контрольованою особою, завдання якої зводилися до дій рівня «натиснути на кнопку» або «поставити підпис». Проте статус активного учасника корупційного переділу може зробити дива, якщо слідчим необхідна цікава інформація. А її у потенційного арештанта вистачає – в іншому випадку він би не протримався на плаву настільки довго.
Потрібно розуміти, що сірим кардиналом і реальним генератором ідей був і лишається вірний побратим Добкіна - Геннадій Кернес. Більшість усвідомила це ще після перегляду легендарного відео зі знімального майданчика агітаційного ролика, проте для декого факт розподілу ролей не є очевидним і досі.
Добкін та Кернес або Допа та Гепа – легенди youTube
Геннадій Кернес - людина, що дуже стрімко пройшлася політичною драбиною за маршрутом «голова передвиборчого штабу – секретар міськради – міський голова», контролювала не лише свого безпосереднього на певний час керівника, але й ефективність роботи злочинних схем. І цій людині арешт та ймовірне бажання співпрацювати зі слідством Добкіна буде зовсім не на руку.
Але от же ж біда: офіційно допомагати Михайлу Марковичу Геннадій Адольфович не може, бо сам перебуває під судом та слідством, і не лише у «справі Лісопарку». Можна спробувати якось неочевидно вплинути на події. Проте раптове зникнення з сесійної зали під час ключових голосувань народних депутатів від «Відродження» вже не допомогло – і без них вистачило голосів для ухвали. Тиск на сторону обвинувачення? Цей метод міг бути дієвим хіба що за часів Януковича. Але тоді й до відкриття подібних справ зазвичай не доходило.
"Відродження" злилось
В цілому ж Михайло Добкін не може похвалитися вражаючою за розмірами групою підтримки. За нього «тримає мазу» Дмитро Святаш, скандальний автоімпортер, за яким в разі несприятливих обставин теж можуть скоро прийти. За нього «вписується» Нестор Шуфрич, який відчуває, що земля під його ногами починає дрижати. За нього - Вадим Новинський, чий бізнес теж зазнає ударів. За нього – політичній труп Юрій Павленко, якому нічого не лишається більше.
В цілому в лавах політичних сил, що утворилися на уламках Партії Регіонів, важко не помітити розколу за географічним принципом – боротьба між слобожанською та донецько-криворізькою групами остаточно набула чітких обрисів. І принесення колишнього міського голови Харкова у жертву якраз можна вважати ознакою невідворотної перемоги «ахметівців» у внутрішньопартійній війні.
#МишаНетуЖизни - нові реалії Михайла Марковича
Хочеться вірити в те, що сухарі та інші передачки, які збирали минулого тижня для колишнього градоначальника харківські активісти, колись згодяться йому в місцях позбавлення волі. Хочеться цього комусь чи ні, але за втілення в дійсність протизаконних мрій треба платити.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець