Автор Без Табу береться захищати вітчизняну медицину та просить громадян дати шанс медичній реформі. Для цього потрібно лише почати думати тверезо та раціонально.
Соціологічний зріз думок населення у грудні 2017-го для історії раптово може виявитися дуже важливим моментом. Чому? Та хоча б тому, що з січня 2018-го система охорони здоров’я в Україні щонайменше на папері має запрацювати інакше, ніж в старі часи. Так що цей шанс оцінити швидше радянську ще, ніж сучасну медицину, може бути останнім. І деякі цифри демонструють, що народ як абстрактна група людей дозрів не до всіх змін.
Перший показовий нюанс, від якого варто відштовхуватися: з усіх джерел, що можуть бодай якось проінформувати про медичну реформу, пересічний українець найбільше довіряє телебаченню. 56% опитаних заявили про довіру вітчизняним мовникам під час опитування. І це погані новини. Тому що більш-менш позитивно зміни у галузі охорони здоров’я висвітлюють хіба що державні телеканали, яким на роду написано схвально відгукуватися про політику влади, та ті приватні, що так чи інакше є близькими до президента.
Усі інші без винятку намагаються показати поточну картину так, нібито комерціалізація вбиває українську медицину. Медперсонал в провінції невпинно страйкує, дрібні лікарні планують закривати, лікування тепер виливатиметься зовсім не в копійку, а в непідйомну для середньостатистичного пенсіонера суму – увімкніть випуск вечірніх новин будь-якого олігархічного каналу і гарантовано почуєте щось подібне. А історії на зразок нещодавньої смерті безхатька на порозі київської лікарні швидкої допомоги і поготів: мовляв, злочинна влада доводить лікарів до того, що вони клятву Гіппократа вимушені порушувати. Хоча насправді нічого тут не може пояснюватися настільки просто.
Промивання мізків має відповідні наслідки. 43% опитаних вважають, що починаючи з 2016 року якість медичних послуг в Україні невпинно знижувалася. Ще 46 відсотків так чи інакше не побачили позитивних змін, але чи то не зіткнулися на додачу з якимось негативом, чи взагалі не мали уявлення, що там відбувається у лікарнях. Як ви вважаєте, скільки з цих людей вважає телебачення вартим довіри в плані висвітлення медреформи джерелом? Та десь половина в кращому випадку, якщо покладатися на банальну логіку, бо наочного свідчення залежності показника А від показника Б не наведено.
Показово і те, що кожен другий опитаний вважає не менш авторитетним джерелом у даному питанні рідних та близьких, не завжди задумуючись про упередженість. Людина сама може не відвідувати лікарів роками, але негативно ставитися до медичної галузі в цілому, бо клятий кардіолог постійно виписує її хворій сестрі дорогі (нехай і дієві) ліки, паралельно забороняючи випалювати по півпачки цигарок на день. Ліків ніхто не купляє, палити ніхто не кидає, і після чергового виклику швидкої (послугами якої за останній рік, до речі, користувалася третина опитуваних) винним, звісно ж, виявляється кардіолог, який «не міг виписати дешевенького валідольчику». Сарафанне радіо у якості формуючого фактору суспільної думки – настільки яскравий відголосок совкового менталітету, що ні додати, ні відняти.
Є ще один доказ того, що наша людина любить сваритися на те, про що нічого до пуття не знає. Як думаєте, скільки респондентів не знають навіть імені свого дільничного терапевта чи сімейного лікаря? 45%, майже половина. А якщо робити заміри виключно серед мешканців великих міст, то білих плям тільки більшатиме. В селах вакансії фельдшерів все ж закривають переважно людьми місцевими, які тут народилися, прожили все життя і чудово вже знають, у кого з сусідів ноги закрутить на погоду, а хто схильний до раптових перепадів тиску. Міський же мешканець до лікарні без критичної необхідності зазвичай не пхається, лікуючи застуду гарячими водними процедурами в комбінації з алкоголем та переносячи на ногах легкий гіпертонічний криз. Але система охорони здоров’я погана, бо так сказав телевізор чи бабця на лавці у дворі. А самим її дієздатність здебільшого перевіряти доводиться вже на лікарняному ліжку, а не на стадії профілактики захворювання.
Чи розумієте ви тепер, звідки взялася така величезна група українців, які виступають проти щеплень для своїх дітей? Колись таким же чином хитрі ділки зробили популярними гомеопатичні препарати, які лікарськими засобами назвати можна хіба через незнання матчастини. А дехто пішов ще далі та оголосив панацеєю скипидарні ванни, закис водню, нефрит та інші серегами.
Достатньо кількох рекламних роликів у прайм-тайм чи проплаченого раптово щедрим спонсором ефіру передачі на зразок «Допоможи собі сам», і плебс з пекельним ентузіазмом починає обривати слухавки на телефонах продавців. Ця схема в наших краях, нажаль, працює безвідмовно. А коли якийсь з лідерів так званої опозиції говорить про команду Супрун як про «американських заробітчан, які колись звідси поїдуть, а нам тут жити», то електорат і взагалі божеволіє, немов пацюки від звуків сопілки гамельнського дударя.
Так що не дозріла ще українська нація до глобальної медичної реформи. Тому через це буде страждати. Надто недозрілою виглядає та її частина, якій краще і простіше усіма правдами і неправдами вибити собі субсидію на опалення, ніж одного разу і назавжди залатати щілини у власних вікнах та дверях. Як одне пов’язано з іншим? Цілком прямо, нажаль, бо слухачі сарафанного радіо навіть з десятого разу не усвідомлюють, що скнара платить двічі. Так, навіть скнара мимоволі.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець