Щоб потрапити до європейського простору, виявляється, замало реформи судів і прокуратури. Треба ще й навчитися бути людьми – принаймні щодо тварин.
Коли говорять про реформи та адаптацію нашого законодавства до європейських стандартів, зоозахисну тему згадують ледь не в останню чергу. Ніби справді важливіше спочатку налаштувати людське життя. Але зоозахисники впевнені, що європейський рівень життя людей, певний рівень свідомості якраз і починається зі ставлення до тварин. Є навіть думки, що захист тварин від жорстокого поводження – це питання нацбезпеки, яким має опікуватися ще й СБУ. Бо той, хто знущається над тваринами, певно, має відхилення, і коли він переключиться на людей – невідомо.
Олексій Мільчаков з Санкт-Петербургу почав зі знущання над цуценятами, продовжив у лавах "ЛНР"/LiveJournal
Під час вчорашнього обговорення зоозахисного законодавства за участі представників влади, громадських організацій та експертів «Реанімаційного пакету реформ» згадували, що 18 вересня 2013 року Верховна Рада ратифікувала Європейську конвенцію про захист домашніх тварин. Але наше законодавство багато в чому досі надто ліберальне і далеке від сучасних реалій.
Зараз законопроектом 5199-1, що проходить опрацювання у комітеті, пропонується збільшити штрафи за жорстоке поводження, а також передбачити заборону займати посади чи займатися діяльністю, пов’язаною з тваринами.
Але при цьому лишається ще багато напрямків, щодо яких законодавство треба прописати більш ретельно. Наприклад, досі доволі важко згідно з законодавством вилучити у господаря тварину, що страждає від жорстокого поводження. Не вдається ефективно реагувати на організовані дії щодо тварин (наприклад, ті ж самі догхантери або цілі групи, що займаються нелегальним продажем екзотичних тварин). Взагалі, щоб вибудувати систему притягнення до відповідальності кривдників тварин, включно зі слідством та судовим процесом, треба поєднувати зоозахисну реформу зі змінами у правоохоронних структурах. Звичайно, суди на цю тему відрізнятимуться від звичайних, «людських» так само, як ветеринарна медицина відрізняється від звичайної – бо тварина про свій біль не розповість. Але спростити збір доказів можна: наприклад, прописавши механізм фіксації судмедекспертизою тілесних ушкоджень протягом тривалого часу, що свідчитиме про систематичні знущання. А до збору таких доказів планують долучати громадських інспекторів із представників зоозахисних організацій, що знаються на справі краще, ніж слідчий, що до того займався усім одразу. До речі, зараз відповідну експертизу щодо жорстокого поводження проводять лише у Харківській ветакадемії.
Ще одна тема, що чекає вирішення на загальнонаціональному рівні – заборона пересувних цирків. Місцевими рішеннями, наприклад, у Львові та Дніпрі, вдалося позбавитися гастролерів, що тримають тварин у жахливих умовах: немає попиту, немає і пропозиції. Зоозахисники пропонують піти ще далі і взагалі заборонити будь-які циркові вистави за участі тварин. Бо справа не лише в умовах утримання між виступами – тварини часто змушені виконувати рухи, у природі зовсім їм не властиві, при цьому часто перебувають під дією медичних препаратів. Глядачі, що дивляться веселу виставу, не здогадуються, що у якийсь момент, не витримавши знущань, тварина може кинутися на першого, хто опинився поруч. Або захоче просто втекти з циркового майданчику і потім бігати містом, як це вже бувало доволі часто.
При цьому під час розробки різних заборон експерти просять законодавців не йти надто далеко. Бо часто цирки та зоопарки у масовій свідомості опиняються в одному переліку місць, де знущаються над тваринами. Але зоопарк, на відміну від цирку, навіть корисний, бо дозволяє зберегти зникаючі види тварин. Звичайно, якщо з умовами утримання там все гаразд. Власне, якість утримання тварин, а не їх кількість чи ще якісь критерії, є головним для Європейської асоціації зоопарків та акваріумів, кандидатом у постійні члени якої нещодавно став Київський зоопарк.
Щодо домашніх та безпритульних тварин у місті справа навіть не у законодавстві, а у свідомості мешканців та адекватності влади. Дуже допомагає реєстрація безпритульних тварин – наприклад, у Києві їх виявилося лише 2250, а озвучені владою цифри у 20-30 тисяч, на думку захисників, швидше пов’язані з «освоєнням» бюджетних коштів на стерилізацію. Бо як тоді ще пояснити, чому за рік простерилізовано 12500 тварин?
Стерилізувати насамперед треба домашніх тварин - тоді і безпритульних стане менше/YouTube
Щодо стерилізації тварин у невеликих містах та на селі, то тут допоможуть лише мобільні клініки, бо власних можливостей для цього у місцевих бюджетів немає. Та і власне, не вистачає не лише коштів, а й фахівців – до села гарні ветеринари їдуть неохоче. І взагалі у сільській місцевості ставлення до тварин більш жорстке і прагматичне – і новонароджених цуценят викидати і топити легше, і використовувати коней для обробки землі багато де – навіть не традиція, а необхідність (законодавці трохи сперечаються, чи вважати це жорстоким поводженням). Але, зрештою, так можна дійти і до заборони кінологічних служб – ми ж насправді не знаємо, чи всі собаки сприймають це як роботу чи як гру.
Вносити у шкільну програму окремі предмети доволі важко – бюрократія опирається, як може. Хоча, наприклад, запроваджену у Луцьку програму «Уроки любові до всього живого» пропонують запровадити по всіх регіонах. Зараз на основі вже розроблених навчальних посібників пропонують створювати, наприклад, мобільні додатки для дітей, які у такому форматі зможуть краще сприймати інформацію. А елементи гуманної освіти хочуть ввести потроху до всіх предметів: наприклад, у літературі – збільшення кількості творів, що розповідають про тварин, у математиці чи фізиці – згадки про зоозахист у змісті завдань.
Експерти впевнені, що треба навчати змалку і поводженню з агресією. Головний аргумент догхантерів – що безпритульні тварини злі, нападають на людей, і догхантери таким чином мстяться чи захищаються. Зоозахисники відзначають, що можна навчитись розуміти поведінку тварини, рівень її агресивності, та діяти адекватно. Правда, вони говорять більше про підручники із зображеннями. А все ж таки найкраще зчитувати реакції тварини за секунду до того, як вони стануть небезпечними, зможе насамперед дитина, що, наприклад, виросла в оточенні великих собак.