На фронті внаслідок ворожого авіаудару загинув відомий снайпер та командир підрозділу морської піхоти Сергій із позивним «Борцуха». Про це повідомляє журналіст Юрій Бутусов у своєму дописі на виданні «ГОРДОН».
На фронті внаслідок ворожого авіаудару загинув відомий снайпер і командир підрозділу морської піхоти Сергій із позивним «Борцуха». Про це повідомив журналіст Юрій Бутусов у дописі на «ГОРДОН».
БЕЗ ТАБУ розповідає, що «Борцуха» став відомим ще на початку повномасштабного вторгнення – зокрема завдяки кадру, на якому він їде мостом до палаючого Ірпеня на велосипеді з гранатометом та боєприпасами для РПГ-7.
У перші дні великої війни Сергій увійшов до спецгрупи снайперів «Тенгрі» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Разом із побратимами, які мали досвід боїв на Донбасі, він зустрічав російські танкові колони, що рвалися на Бучу, Гостомель та Київ.
Згодом він очолив окремий підрозділ у складі морської піхоти. За словами Юрія Бутусова, на рахунку самого Сергія та його бійців – сотні ліквідованих російських окупантів.
Кадр із Сергієм став одним із візуальних символів оборони Київщини: звичайний велосипед, гранатомет і дорога до Ірпеня, який уже був під вогнем окупантів.
Життя воїна обірвав ворожий авіаудар кілька днів тому. Побратими згадують Сергія як людину, яка завжди йшла першою в бій і власним прикладом тримала інших у строю.
За інформацією Бутусова, «Борцуха» був одним із найрезультативніших і найвідоміших снайперів в українській армії. Саме такі люди, як він, у перші місяці великої війни стали однією з причин, чому російський наступ на Київ провалився.
«Сильний, дієвий, завжди заряджений до бою», – так описав Сергій Юрій Бутусов, висловивши співчуття рідним, близьким і бойовим товаришам загиблого.
Сергій «Борцуха» належав до тих військових, чия історія вийшла далеко за межі фронту. Його фото з Ірпеня стало не просто документальним кадром, а символом спротиву, який побачили далеко за межами України. Водночас обставини його загибелі вкотре нагадують, що навіть найвідоміші військові історії цієї війни завершуються не меморіальною стрічкою, а реальними втратами.
Раніше БЕЗ ТАБУ писав, що українські військові та волонтери неодноразово наголошували на ролі малих мобільних груп у стримуванні російського наступу на Київщині в лютому-березні 2022 року. Саме з таких епізодів і складається сучасна воєнна історія України – без пафосу, але з дуже конкретною ціною.