Оглядач Без Табу пояснює суть справи українського прикордонника Сергія Колмогорова, якого нині українська ж влада намагається запроторити до в'язниці за виконання прямого наказу командира.
Не встигла дещо вщухнути дискусія з приводу наявності подвійного дна та неоднозначного трактування цілком однозначних моментів в українській правоохоронно-судовій системі, як знову доводиться знову здіймати галас. Чому? А тому, що в Україні, виявляється, можна надовго потрапити за ґрати, виконавши перед цим обов’язок захищати батьківщину. І представники влади при цьому не бачать в подібному розвитку подій нічого поганого чи незвичайного.
Мало хто до останнього часу міг згадати про те, що прикордонник з Бердянська Сергій Колмогоров минулого року отримав дуже суворий вирок – 13 років позбавлення волі разом із втратою звання старшого солдата та неможливістю займати посади в силових та військових структурах після відбуття покарання. Більшість ЗМІ коротко та без найменших подробиць повідомили, що захисника кордону покарали за вбивство цивільної особи. Спроби розібратися в ситуації тоді не мали жодного успіху, і лише зараз стало зрозуміло, що до чого.
Ввечері 9 вересня 2014 року загін прикордонників на блокпосту під Маріуполем помітив на березі Азовського моря підозріле авто. Водій машини протягом кількох хвилин подавав світлові сигнали комусь у морі, а коли побачив, що привертає до себе забагато уваги, то вирішив чимдуж тікати. Спроба прориву блокпосту виявилася невдалою – командир загону вчасно дав команду стріляти на ураження після відмови підозрілого громадянина зупинитися та надати документи задля з’ясування особи. Стріляли переважно по колесах, але випадкова куля влучила в голову жінці, що сиділа на пасажирському сидінні. Відзначимо, що за невиконання наказу передбачається до 8 років.
Далі з’ясувалося чимало цікавих подробиць. Євген Рижков, що перебував за кермом злощасної автівки, був прописаний та мешкав в вже окупованому росіянами Донецьку. Щоправда, мешкав він там рівно до того моменту, як втратив дружину – ту саму жінку, яка отримала кулю на блокпосту і згодом померла в лікарні. Іномарка з київськими номерами Рижкову не належала (щоправда, слідство так досі і не визначилося, чи то «Шкоду» просто позичили, чи то викрали), реальна причина його перебування під Маріуполем також лишилася невідомою. Проте якось надто вже підозріло безутішний удовець втік до Росії, де начебто мешкає і досі.
Втім, перед зникненням «людина, схожа на диверсанта» зажадала покарати нібито винного у загибелі дружини – стріляли по машині 9 прикордонників, але цапом-відбувайлом було обрано Колмогорова.
Справа проти українського прикордонника, що на диво швидко дійшла до суду, базувалася виключно на свідченнях «вбитого горем» чоловіка. Ані пояснення командира загону, ані позитивна характеристика, яку надало підсудному командування, суддів абсолютно не цікавили. У тих, хто стежив за судовим процесом, від самого початку склалося враження, що Сергія Колмогорова намагаються зробити крайнім, показово покарати та створити небезпечний юридичний прецедент. І враження це виявилося дуже близьким до істини.
Тільки зараз небайдужі особи звернули увагу на те, що судді, які виносили вирок та розглядали апеляцію (виключно для того, щоб її відхилити), мали непевні політичні погляди та симпатизували російським окупантам та їхнім поплічникам з українськими паспортами (судова реформа, люстрація? – ні, не чули). Особливо відзначилася на цьому поприщі Маріанна Дзюба – вона неодноразово допомагала уникнути відповідальності за свої злочини прибічникам так званих «ДНР» та «ЛНР». Як не борися із сепаратизмом та дворушниками, але вони знову множаться немов гриби серед дощу, бо мають спільників в деяких гілках влади.
Якщо ж Колмогорова не виправдає Вищий спеціалізований суд України, то страшна байка про небезпечний прецедент перетвориться на реальність. Фактично за ґрати можна буде відправити будь-якого учасника війни з Росією, навіть якщо він діє відповідно до посадових інструкцій та виконує безсумнівно правильні накази старших за званням. Антиукраїнські сили навіть розраховувати не могли на такий подарунок від української влади на четвертий рік активної фази конфлікту.
Так-так, саме від влади. Бо Генеральна прокуратура в особі недалеких Юрія Луценка та Анатолія Матіоса навіть не збирається переглядати власну думку щодо винуватості бердянського прикордонника. Головний воєнний прокурор і взагалі стверджує, що на місці «злочину» не було ніякого блокпосту, а дії Рижкова жодним чином не загрожували державній безпеці. Його безпосередній начальник нехай і говорить про необхідність повторного досудового розслідування, але теж наполягає на тому, що Колмогоров має сидіти у в’язниці – хоча б через відсутність попереджувального пострілу в повітря. Цікаво, чи розуміє генпрокурор, як далеко вглиб України могли б зайти окупанти, якби наші захисники кожного разу робити ввічливий реверанс та кричали «стій, стріляти буду»? Отож бо й воно, що не розуміє.
Юрій Луценко - генеральний прокурор курця
І саме тому за несправедливо засудженого українського захисника треба замовити слівце. Гучне і всенародне аж до виконання «юридичної норми» за Подерв’янським, бо інакше станеться щось страшне. На диво, яке допомогло уникнути аналогічної долі патрульному поліцейському Сергію Олійнику, розраховувати не варто – особливо з урахуванням того, що Матіосу цього разу аж надто хочеться зробити собі гарну рекламу. Коли представники нової-старої політичної еліти ненароком (або ж цілком свідомо) намагаються здати власний народ за безцінь, треба реагувати миттєво.
Вихід є
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець