Туризм vs тероризм, або Життя після паніки

Теракти продовжуються / Getty Images

Чи був теракт у Стамбулі наслідком того, що Путін «сам вигадав і сам образився» - невідомо. Але як антитуристична диверсія він свою функцію виконав. Однак було б це найбільшою проблемою…

Після теракту у стамбульському аеропорту українське МЗС рекомендувало утриматись від поїздок до столиці Туреччини. Це, зрештою, стандартний другий крок після стандартного першого – висловлення співчуття родинам загиблих. У поведінці щодо терактів взагалі, здається, забагато стандартності – можливо, тому все і відбувається, як у Дні бабака. Якщо ми маємо терористів за людей неадекватних, щодо яких незрозуміло, куди їх думка заведе, то діяти щодо них по шаблону – це якщо не злочин, то точно помилка.

Минулого року після нападу арабського студента, який розстріляв людей на пляжі готелю Imperial Marhaba у Тунісі, готелі стали працювати в зовсім іншому режимі – колючий дріт, охорона з собаками. Багато хто після того переглянув свої плани на відпочинок.

Національний музей у Бардо також втратив велику кількість відвідувачів. Після теракту, коли розстріляли 21 людину, на вході стали проводити повний огляд туристів, встановили рамки металодетекторів.

Озброєні поліцейські та бронемашини на вулицях як демонстрація сили можуть напружувати туристів, це ясно. Людина, яка їде відпочивати у такому форматі, з самого початку на якийсь екстрім не налаштована – але саме він її там і чекає. Навіть якщо терактів і не буде – є багато людей, яких при одному вигляді зброї чомусь колотить, навіть коли це зброя в руках тих, хто їх призначений захистити.

У випадку з Тунісом та Туреччиною йдеться переважно про туризм, а от березневі теракти у Брюсселі поставили під питання і ділові поїздки – надто багато будівель європейських установ зосереджено поряд. Загалом же терористи вже давно поставили собі завдання зробити теоретично небезпечним будь-яке місце. І варіантів реакції тут два: впасти у паніку та взагалі не виходити з дому або одного разу задовбатись боятися, почати жити, як завжди, хіба що бути трохи уважнішим. Щось схоже відбувалося у головах, наприклад, харківських євромайданівців – взимку та навесні 2014-го після численних побиттів, сутичок та погроз багато хто був у такому стані, що при вчиненні різних ризикованих акцій йшлося не про героїзм, а більше про пофігізм, бо вже багато бачили, і, можливо, буде ще гірше, але це не привід…

Окрім туристичних втрат у великих містах життя змінюється загалом. Після теракту хаос зазвичай лише починається, хоча найстрашніше вже сталось. Паризькі теракти у листопаді минулого року біля стадіону «Стад де Франс» та у кіноконцертному залі «Батаклан» внесли корективи у звичне життя: територію було очеплено, мешканцям рекомендували не виходити з будинків, у країні закривали кордон, оголошували надзвичайний стан. Тобто незадоволеними були не лише ті, хто не зміг потрапити на Ейфелеву вежу, а й місцеві, які не могли перейти на сусідню вулицю.

Getty Images

У наших реаліях це не виглядало би якоюсь новацією – ще зовсім нещодавно під час офіційних візитів перших осіб у містах наглухо перекривали цілі квартали та основні магістралі. І тоді йшлося більше не про загрозу терактів, а про звичайні понти. Але технологія так чи інакше відпрацьована. Можливо, навіть і численні акції протесту, де є ймовірність конфлікту між опонентами, постфактум будуть непоганим вишколом у реальних умовах. І ЛГБТ-акції разом із маршами правих таким чином посприяють боротьбі з тероризмом – треба ж щось спільне шукати все-таки.

Деякі нюанси у ситуацію з тероризмом в Україні може внести і збройний конфлікт на Сході. Може статися так, що втративши широкі можливості для власних диверсій, Росія із задоволенням спостерігатиме, як теракти чи спроби терактів вчиняють в Україні наші власні демобілізовані.

Нещодавно колишній «афганець» у Маріуполі підірвав гранату та поранив поліцейського після того, як в нього намагалися вилучити незареєстровані патрони. Чоловік забарикадувався у квартирі багатоповерхівки та здався лише після кількох годин перемовин.

Що саме і в якому місті не сподобається військовому – спроба вилучення привезеної з Донбасу трофейної зброї чи платіжка за «комуналку» в руках виконавчої служби – не знає ніхто. І навряд чи вихід тут у тому, щоб із хлопцями превентивно працювали психологи. Висмикнути їх із такого стану може тільки той, хто видряпався сам – всі інші лише більше дратуватимуть тим, що не знають, про що говорять. Зрештою, Френк Пьюселік – перш за все не психолог, а ветеран в’єтнамської війни, тому його й не закидують помідорами.

Лишається питанням і інформаційне забезпечення. Світоглядний батл двох фільмів, російських «Гарячих новин» та американського «Мюнхена», говорить все, що треба знати про різницю концепцій двох світів. Робити з боротьби з тероризмом шоу чи просто тихо «відпрацьовувати», спекулювати на наслідках чи долати причини - обидва світи для себе на це питання давно відповіли. Тому все й так.

Getty Images

В кожного своє уявлення про рівень безпеки. У лютому 2014-го інтернетом ходив лист, у якому американське посольство радило своїм бути обережнішими у Києві, а то й виїхати подалі. Для місцевих це було приводом мобілізуватися, і вони сприймали появу цього листа швидше як прогноз погоди – ну ок, треба взяти парасольку…

Європа зі своєю непохитною вірою в краще забуває про теракти швидко. З одного боку, це добре – бо інакше б територія поринула у простір перманентної паніки. З іншого боку, виходить так, що минає трохи часу, і надзвичайні стани завершуються, кордони відкриваються. Питання не в тому, щоб не пускати мігрантів з «мурашника», який розворушила Росія. Зрештою, люди просто шукають порятунок. І коли серед цього натовпу потрапить до країни хоча б один террорист – цього буде цілком достатньо. Тому ні до чого тут маніпуляції зі статистикою та роздуми про толерантність. Контроль на кордоні – все, що насправді потрібно в цій ситуації. Щоб виявити того одного, не дискримінуючи інших.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!