Пів століття тому південноафриканські підлітки вийшли на мирний марш проти примусового вивчення мови білої меншості, але режим апартеїду відповів їм сльозогінним газом та бойовими патронами. Про те, як один день назавжди змінив історію Південної Африки та поламав долі тих, хто вижив, розповідає The Guardian.
У Південно-Африканській Республіці згадують події 16 червня 1976 року, коли мирний протест школярів у передмісті Йоганнесбурга закінчився кривавою бійнею та став початком кінця режиму апартеїду. Як повідомляє The Guardian, через пів століття після трагедії її безпосередні учасники досі живуть із глибокими психологічними та фізичними травмами.
БЕЗ ТАБУ розповідає, як мовний протест підлітків переріс у національне повстання та назавжди змінив долю країни.
Ранок 16 червня 1976 року в Совето – гігантському гетто на околиці Йоганнесбурга, куди режим расової сегрегації виселив сотні тисяч чорношкірих громадян – розпочався мирно. Учні місцевих шкіл організували колони та рушили до стадіону «Орландо». Головною вимогою було скасування обов'язкового викладання предметів мовою африкаанс, яку підлітки вважали мовою гнобителів, а самі вчителі володіли нею вкрай слабо.
Один із лідерів маршу, на той час 18-річна Сібонгіле Мкхабела, згадує, що діти очікували максимум застосування сльозогінного газу. Проте поліція заблокувала рух кількатисячного натовпу. Після того як правоохоронці випустили службових собак, а протестувальники почали кидати каміння, силовики відкрили вогонь на ураження.
«Спочатку я подумав, що це петарди. А потім здивувався, коли побачив кров і зрозумів, що ці хлопці справді стріляють», – згадує 19-річний на той момент учасник подій Оупа Молото.
Одними з перших загиблих стали 15-річний Гастінгс Ндлову та 12-річний Гектор Пітерсон. Світлина журналіста Сема Нзіми, на якій старший хлопець несе смертельно пораненого Гектора на руках, облетіла світові медіа та перетворилася на символ жорстокості південноафриканського режиму.
Офіційні звіти уряду апартеїду заявляли про 23 загиблих, проте незалежні історики оцінюють кількість жертв у понад 200 осіб лише за перший день. Загалом під час придушення заворушень, які швидко перекинулися на інші регіони країни, загинуло щонайменше 575 людей.
Повстання в Совето радикалізувало нове покоління борців за права людини. Тисячі молодих людей залишили країну, щоб приєднатися до збройного крила Африканського національного конгресу (АНК) в еміграції. Серед них був і 20-річний Кінгслі Мамаболо, який згодом провів 18 років у вигнанні, представляючи АНК у різних країнах світу, а нині обіймає посаду верховного комісара ПАР у Великій Британії.
Для багатьох учасників подій 1976 рік так і не закінчився. Сібонгіле Мкхабела після протестів була заарештована та провела чотири місяці в одиночній камері, де зазнавала регулярних побоїв. Згодом її засудили до ще двох років ув'язнення. Жінка зізнається, що в тюрмі свідомо змушувала себе забути почуття любові, аби вижити, що зрештою призвело до серйозних проблем із пам'яттю в дорослому віці.
Оупа Молото після невдалої спроби перетнути кордон провів три роки у в'язниці під постійними тортурами, зокрема позбавленням сну на 10 діб поспіль. Навіть через пів століття чоловік страждає на важку форму посттравматичного стресового розладу (ПТСР), астму та хронічну параною. Його донька Мфо зазначає, що для їхньої родини ця трагедія залишається щоденною живою реальністю.
Режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці офіційно припинив своє існування на початку 1990-х років після звільнення Нельсона Мандели та проведення перших демократичних виборів у 1994 році. Події в Совето сьогодні вважаються одним із ключових поворотних моментів, які змусили міжнародну спільноту посилити санкції проти расистського уряду Преторії.
Раніше БЕЗ ТАБУ писав, що світова спільнота десятиліттями вела боротьбу проти расової дискримінації, запроваджуючи жорсткі економічні та культурні обмеження проти режимів, які порушували базові права людини.