Новий демарш Надії Савченко – плюси, мінуси та підводні течії.
Уважний читач, який стежив за епістолярними вибриками літературознавця Вареника щонайменше з серпня, зараз цілком може дорікнути автору тим, що він не дотримав слова. І дійсно, Гриць Якович щонайменше двічі обіцяв не приділяти суттєвої уваги Надії Савченко та її витівкам. Але іноді трапляється так, що обіцянки доводиться порушувати. Тут чомусь згадується приклад покійного сусіда – колишнього сторожа, який після виходу на пенсію зарікся брати до рук зброю, але таки схопився за рушницю, щоб прогнати з власного подвір’я грабіжників.
Ось і в цьому випадку варто зробити хоча б один постріл. Для початку попереджувальний, у повітря – але варто. Рейтинг «Батьківщини» – реальний, а не намальований підгодованими соціологами – зростає в тому числі і завдяки діяльності першого номера виборчого списку партії дворічної давнини. Учорашня героїчна льотчиця поводить себе так, ніби прийшла до великої політики років зо двадцять тому. Треба виголосити пафосну промову з парламентської трибуни? Будь ласка. Треба піти у народ і попрацювати на телевізійну картинку під час мітингу, організованого колишньою Партією Регіонів? Нема питань, сумління все одно не мучитиме ночами. Треба справити неоднозначне враження на депутатів Європарламенту? Та без проблем, не хвилюйтеся.
Важко не погодитись
Останнім часом Надія Савченко і взагалі пустилася берега, не думаючи про можливі наслідки своїх дій. Хоча може бути і навпаки: хтось продумав за неї кожен крок, щоб отримати потрібний ефект. От візьмімо хоча б таємничу нічну поїздку до Мінська на рандеву з Розенкранцем та Гільденстерном Захарченком та Плотницьким. Відданий електорат не відчує, що тут щось не так – навпаки, улюблені клієнти елітних популістів наголошуватимуть на тому, що Надія Савченко дала слово вступити у перемовини з так званими ватажками так званих «ДНР» та «ЛНР» і дотримала його. Але люди розумні звернуть увагу на кілька неприємних дрібниць.
Перш за все, питання в тому, від чийого імені народний депутат Надія Савченко вела діалог з ручними мавпами кремлівських кураторів. Парламент і президент Порошенко її на це точно не вповноважували – якби це було так, то легенди про Надію-рятівницю вже ганяли б туди-сюди усі зацікавлені ЗМІ. Говорити від імені народу України – теж не варіант, бо фігура не надто вже й видатна з точки зору реальних дій, а не слів. Легендарний лісник Кузьмич у такому випадку зауважив би: молода ще, на гучне ім’я не заслужила. З цієї причини і від свого імені говорить якось не вийде. Загадки, суцільні загадки.
На додачу варто було б з’ясувати, чому народна обраниця старанно намагалася приховати факт закордонного "робочого візиту", але при цьому абсолютно ідіотським чином засвітила на прикордонному КПП зареєстровану на себе машину. Ця інформація майже миттєво потрапила туди, куди й мала потрапити – до лідерів суспільної думки, які миттєво рознесли сенсаційну новину українським сегментом всесвітньої мережі. Можливо, так було задумано з самого початку – ложка дьогтю на додачу до діжки меду, щоб усе не здавалося настільки однозначним?
Блогери не сплять
Не варто забувати і про тих, хто насправді отримує найбільше дивідендів від надмірної активності нещодавньої полонянки. Якщо провести відповідне соцопитування, то може виявитися, що Надія Савченко має чималенький рейтинг, але вважати Надію самостійною фігурою в контексті майбутніх президентських виборів якось несерйозно. Балотуватися вона може лише в якості технічного кандидата Юлії Тимошенко, проте сама Леді Ю на такий маневр ніколи не зважиться – не через далекоглядність, а через елементарну боягузливість. А от попрацювати на підняття рейтингу номінального другого номера партії цілком можна, і винагорода за цю роботу може бути пристойною. Наприклад, збереження за собою посади голови парламентської фракції у новому скликанні Верховної Ради.
За дивним збігом обставин одразу кілька втікачів – прибічників ідеї відновлення «Новоросії» за поребриком раптово завели розмову про Юлію Тимошенко як ідеального президента номер шість. Наприклад, горезвісний Олег Царьов в одному з інтерв’ю досить чітко висловив позицію "колорадської гвардії": перемога Юлії Тимошенко на президентських виборах буде вірною ознакою того, що купці зрадників на чолі з Віктором Януковичем можна буде повернутися до України і не боятися опинитися на лаві підсудних.
Чому? А тому, що треба буде – увага! – відбудовувати країну після років правління кривавої хунти. І ніхто не впорається з цим краще за міцних господарників, які досі тримають під подушкою членські квитки Партії Регіонів. Цікаво, чи зрозуміє нарешті після цього пересічний гречкосій, звідки насправді дме вітер і чому ця історія від самого початку несамовито смердить гасом? Хотілося б, щоб зрозумів.
Так чи інакше, але ми вкотре чудово переконалися в тому, що на війні згодиться будь-яка зброя. Особливо, якщо мова про політичну війну, коли навіть запеклі вороги забувають про принципи. А хтось, звичайно, може й далі бігати на мітинги по 130 гривень на день і ставати в черги за безкоштовною гречкою.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець