Автор Без Табу викриває чергову спробу російської пропаганди видати чорне за біле на прикладі загиблого у Сирії «їхтамнета» Романа Філіпова.
Антиукраїнські фальшивки та брехня у виконанні російської пропаганди – це тема, варта поки що окремого тривалого дослідження. За кілька сотень років, протягом яких українців по той бік кордону вважали «меншими братами», матеріалу для дослідження накопичилося чимало. І навіть зараз кремлівські горе-стратеги продовжують підкидати дрівець до багаття, не усвідомлюючи, що в кожну нову казку вірить все менше й менше їхніх прихильників.
З часу окупації Криму в Москві дуже люблять наголошувати на тому, що частина колишніх вже українських військовослужбовців перейшла на російський бік цілком добровільно. Мовляв, ніхто нікого не шантажував, ніхто нічим не погрожував, просто служаки зробили правильний вибір і приєдналися до більш боєздатної зі сторін конфлікту. При цьому ніхто з окупантів до певного часу чомусь не любить згадувати про те, що абсолютна більшість таких от ренегатів вилітає з лав збройних сил РФ з вовчим квитком. А все тому, що зрадників не люблять ніде.
Карту перебіжчика старанні послідовники Геббельса спробували розіграти днями, коли днями у Сирії якісь умільці зуміли збити штурмовик Су-25. Проте російські джерела, схоже, хвилював зовсім не літак – міністерство оборони одразу ж повідомило, що його пілотом був такий собі Роман Філіпов, колишній громадянин України з Кримського півострову, який свого часу зрадив Батьківщину та заступив на службу російському народу і особисто Володимиру Путіну. Ця новина мала дати ефект чималенької бомби, що розірвалася в людному місці. Але не дала. Чому?
Відео – у Сирії збили російський штурмовик Су-25
Картка до алкомаркету, яку Філіпов носив з собою, переконливо доводить, що він був - росіянином
По-перше, можна витратити час і з’ясувати, що загиблий ас Філіпов громадянином України ніколи не був. Таких, як він, у Криму часів незалежності вистачало, оскільки військових підрозділів РФ на півострові вистачало. Конкретно на базі у Гвардійському, до якої Москва намагалася прив’язати пілота, тривалий час базувався 43-й морський штурмовий авіаційний полк. А після окупації його місце посів 37-й змішаний авіаційний полк, куди кілька років тому і перевели чергового «невинно убієнного».
По-друге, нема жодних свідчень того, що Філіпов взагалі служив у Криму в період до 2014 року. Зате вистачає підтверджень того, що служив він на військових об’єктах на території РФ і неодноразово брав участь у військових шоу та маневрах під російським прапором ще до початку відкритої фази агресії проти України. Тому з таким самим успіхом в українці можна було б записати, скажімо, нещодавнього «гауляйтера Севастополя» Сергія Міняйла. А на додачу ще й зауважити, що прізвище у нього українське, бо закінчується на О.
Важливою є ще одна дрібничка. МО РФ для розповсюдження неправдивої від самого початку інформації обрало не якесь офіціозне прокремлівське видання, а начебто ліберальну «Нову газету». Це стало зайвим доказом того, що ліберальна преса могла існувати в тих краях в часи Горбачова чи раннього Єльцина (та й то з чималенькою натяжкою), але не зараз. Хочеш жити і друкуватися – будь ласкавий робити все, що скаже Путін або його бояри. Втім, практика показує, що більшість журналістів, що виставляють себе вільними та незалежними, не гребують пробігтися Червоною площею та навідатися до «головного офісу держави», аби напроситися на замовлення.
Проте навіть не спроба записати в українці пілота збитого штурмовика є в цій історії найбільш нахабною брехнею. Російська сторона вперто наполягає на тому, що Су-25 постраждав від рук ІДІЛ. В очах спостерігача без знання ситуації це виглядає приблизно так: от бачте, люди добрі, ми боремося-боремося з радикальним ісламським злом, виживаємо його з братської Сирії, а воно нам мститься з останніх сил. Спроба видаватися миротворцями, однак, і тут провалюється, бо зараз не радянські часи, і телевізор показує не лише московські канали.
Місто Сарадиб та його околиці давно вже перебувають під контролем зовсім не радикальних ісламістів, а звичайних повстанців, яких активно підтримує Туреччина. У Анкари в цьому регіоні, звісно ж, є свої інтереси, оскільки курдофобія Ердогана іноді переходить розумні межі. Але й Росія для турків зараз є ситуативним ворогом, тому повстанцям дозволено огризатися не лише на курдів та ІДІЛ.
Мимоволі напрошується аналогія з легендарною операцією «Циклон», що була ініційована не менш легендарним конгресменом Чарлі Вілсоном. Бо часи хоч і змінилися, а радянську/російську авіацію все ще можна ефективно псувати за допомогою навіть найбільш примітивних ПЗРК. І зараз навіть на «Стінгери» не треба витрачатися, як це було три десятиліття тому – достатньо знайти десь у воєнторгах чи шахтах радянський мотлох, від якого застарілі російські літаки та гелікоптери абсолютно не є захищеними (новітні зразки російської військової думки взагалі самознищуються без сторонньої допомоги, що довело протистояння з Вейшнорією).
Від такого розвитку подій раптово виграють всі. Точніше, майже всі: незадоволеними лишаться лиш ті, хто колись проектував і збирав ці літальні апарати та протиповітряне озброєння.
Здається, у Кремлі дуже невчасно забули одну прописну істину. Не варто тихцем рити комусь могилу, бо рано чи пізно через неуважність впадеш туди сам. Збитий повстанцями Су-25 з «нібито українцем» Філіповим за штурвалом – це вже не перша ластівка. І не остання, до речі, бо воювати на Близькому Сході, не розуміючи тонкощів близькосхідного менталітету, не надто доцільно. Особливо у випадку, якщо територіальних претензій до якоїсь зі сторін конфлікту нема.
Нагадування для усім російським асам
А для патологічних брехунів в пеклі, як відомо, існує окремий казан.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець