Скоро три роки, як Крим окуповано, і якщо у Росії проблеми зводяться до будівництва Керченського мосту, то українські експерти вже вкотре – напевно, тому що майже нічого не змінюється – говорять про проблеми із вивезенням з півострова майна і завезенням туди людей, що могли би сприяти деокупації.
В українському законодавстві лишається багато норм, що обмежують кримчан у правах. Насамперед йдеться про право власності та право на вільне пересування. Особливо мешканці окупованого Росією півострова відчуватимуть ці обмеження невдовзі, напередодні новорічних свят, вважає юристка Української Гельсінської спілки з прав людини Дар'я Свиридова.
По-перше, йдеться фактично про неможливість вивозити з окупованої території особисті речі. Постанова 1035 була прийнята під тиском громадськості, коли вже після окупації півострова економічні відносини фактично продовжувалися. Але ця постанова зрештою заборонила майже все – тепер вивезти речі під час евакуації або привезти на півострів продукти харчування для родичів доволі складно.
Кілька кримчан, що стикнулися з такою ситуацією під час перетину адмінкордону, звернулися до суду, цей позов підтримали юристи УГСПЛ. Зрештою Одеський окружний адмінсуд підтримав їхні вимоги і визнав заборону на перевезення власного майна таким, що порушує право власності.
Інша історія – про «нерезидентів», якими кримчани досі вважаються на материковій Україні завдяки постанові 699, яку вже третій рік не можуть скасувати. Суди проти Нацбанку тривають, а тим часом люди, що, наприклад, переїхали до Києва, але не відмовились від кримської реєстрації, як координаторка Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник, не можуть ані оформити ФОП, ані взяти кредит. У комісіях, які ухвалюють рішення про надання кредитів, за словами Скрипник, кримчанам відмовляють навіть тоді, коли вони надають посвідку переселенця. При цьому відмовляють неофіційно, на словах, і причина – саме кримська реєстрація.
Також, згідно постанови 367, ускладнено перетин адмінкордону з дітьми до 18 років – батьки або не можуть виїхати з ними, або потім повернутись на територію півострова, бо не мають відповідного дозволу. Ускладнюється все тим, що законодавство трактується так, ніби йдеться про перетин державного кордону.
При цьому, враховуючи, що потік тих, хто виїжджає назовсім, і тих, хто їздить туди-сюди, наприклад, до родичів, і не думає припинятись, правозахисники радять хоча б облаштувати на пунктах перетину якісь інформаційні пункти, де у доступній формі пояснювався би механізм перетину у різних випадках.
Нещодавно ухвалена резолюція ООН по ситуації з правами людини у Криму закликала до спрощення доступу на півострів іноземним журналістам та спостерігачам. Але досі іноземці можуть потрапляти туди лише з материкової України за спеціальним дозволом. Як розповідає голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик, на його отримання витрачається близько місяця – включно з візитами до МЗС та Державної міграційної служби, яка може надати дозвіл, а може і відмовити.
Нещодавно до закритого списку все ж таки внесли журналістів та правозахисників, щодо відвідування півострова адвокатами та документалістами питання не вирішене.
Можливо, проблема і в тому, що не всі іноземні журналісти та спостерігачі однаково корисні. До іноземних журналістів можна віднести і російських – з різними намірами. Водночас до російських адвокатів можна віднести тих, що захищають українців і кримських татар у судах півострова. Можна було би відмовитися від їхніх послуг, але Росія у Криму керується своєю законодавчою реальністю, і українських адвокатів там станом на тепер до процесу просто не допустять. Інше питання, наскільки взагалі можливий будь-який моніторинг судових процесів іноземними спостерігачами в умовах, коли внутрішнім розпорядженням заборонено фото- та відеозйомку у приміщеннях суду «з міркувань антитерористичної безпеки».
Найцікавіше, що при цьому перетин з російського боку ніяк українською стороною не контролюється, і цим шляхом, напевно, до окупованого півострова потрапляють далеко не лише російські адвокати, що захищають українців у судах – а взагалі хто завгодно. Власне, переважно йдеться про авіарейси, тому з питанням перетину все значно простіше, ніж в людини, що не може перевезти валізку через Чонгар – сів на борт на російській території, вийшов на тимчасово Росії підконтрольній, і все.
Серед позитивів правозахисники відзначають створення робочої групи для розробки законодавчих змін при Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, а також внесені Мінюстом зміни щодо встановлення факту народження або смерті на окупованій території в судовому порядку.
Також останнім часом активізувалася прокуратура АРК (не та, що при Поклонській була, а наша, дислокована зараз у Києві). Днями було перше засідання консультативного органу за участі Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова та представників кількох правозахисних організацій. Наступний збір анонсували після новорічних свят, і схоже на те, що питання порушень у Криму почнуть розглядати не на рівні світоглядних дискусій, а у суто юридичній площині. З огляду на те, що вже лунають пропозиції щодо судового оскарження будівництва Керченського мосту, має бути цікаво.
За словами Дар'ї Свиридової, ситуація з Кримом на початку була юридичним викликом для усього світу, не лише для України, і не зовсім було зрозуміло, як себе поводити. Тепер зрозуміло – принаймні щодо норм, які вочевидь ускладнюють життя пересічних мешканців та взаємодію з півостровом. Насамперед правники радять скасувати закон про вільну економічну зону щодо Криму, залишивши лише обмеження для бізнесу, а не для простих громадян, також запровадити повідомчий, а не дозвільний порядок перетину та скасувати закриті списки тих, хто має право на отримання дозволу, і врегулювати питання перевезення особистого майна через адмінкордон.
І загалом варто було би підтримувати більш тісні зв'язки з мешканцями, які ще не виїхали. Блокаду імені Ленура Іслямова підтримують далеко не всі, бо про якийсь масштабний холівар із контрабандою, на відміну від Донбасу, у випадку з Кримом говорити не доводиться. А нагадати про себе треба, бо й так останнім часом, за враженнями від регулярних поїздок, у Криму було доволі мало України. Задовго до окупації. Років за десять.