Автор Без Табу розвінчує міф про безкоштовні пологи в США, дає відповідь – для чого міністр інфраструктури Володимир Омелян цинічно бреше, а також задається етичною стороною питання в еру рішучих реформ.
Як відомо, західні санкції найбільше вдарили по тих російських політиках, які попри показовий патріотизм вважали за потрібне наживати добра за кордоном. Особливо сутужно було тим, кому заборонили в’їзд до США та деяких європейських країн. Якось це не співпадало із заявами про «Захід, що загниває». Про українських діячів-реформаторів нової хвилі частіше доводилося говорити в протилежному ключі. Але виявилося, що і наші здатні цілком свідомо дати маху.
Міністр інфраструктури Володимир Омелян – один з тих, з ким асоціюються позитивні зміни в Україні після перемоги Революції Гідності – минулого тижня начебто дав привід порадіти за себе. Його дружина, дизайнер Світлана Бевза, вкотре стала матір’ю, причому не на батьківщині, а в Сполучених Штатах. Сталося все несподівано та екстремально, незабаром після показу чергової модної колекції у Нью-Йорку, якщо вірити словам щасливого молодого батька. А вірити їм було не варто, оскільки Омелян ввів співвітчизників в оману. І не випадково через сплеск емоцій, а цілком свідомо.
По-перше, роди у Нью-Йорку не були випадковими та спонтанними. Все відбувалося планово, майбутня породілля після вищезгаданого показу встигла добряче проінспектувати місцеву сферу послуг та написати колонку для одного відомого видання, перш ніж опинилася у лікарні і дала доньці життя. По-друге, пологи нібито були безкоштовними відповідно до законів штату Нью-Йорк – як виявилося пізніше, голова родини таким чином максимально недолуго спробував відвести від себе увагу фіскальних органів.
Народити безкоштовно дійсно можна. Але для цього потрібно постійно проживати на території штату і перебувати далеко за межею бідності за місцевими мірками. Для України заявлений максимум у три з лишком тисячі доларів на родину з трьох осіб – це ледве не ознака заможності, а не злиднів. Але не для члену уряду та його дружини, які самих лише заощаджень задекларували на двісті тисяч. Тож оформити страхування за програмою Emergency Medicaid Омелян на дружину не міг жодним чином. І сплачували українські гості за медичні послуги на загальних засадах.
Та й прецедент з народженням дитини в США вже не є першим: старший син подружжя теж народився на американській землі. Це надто вже схоже на спробу підстелити собі соломки на випадок раптового падіння з великої висоти, оскільки в американській конституції чорним по білому прописане право отримувати громадянство за народженням. Винятками можуть бути хіба що діти іноземців з дипломатичним статусом, бо хоча б один з їхніх батьків на момент народження дитини під американською юрисдикцією не перебуває. «Пологовий туризм» для наших співгромадян давно став звичним явищем.
Заради справедливості варто зазначити, що статус діючих членів урядів інших країн з точки зору «права землі» у законодавстві США прописаний недостатньо чітко. Проте чітко написано усе інше, в тому числі легальна можливість подати запит на дозвіл батькам емігрувати з боку дитини після досягнення нею повноліття. Самим американцям подібні нюанси не дуже подобаються, і навіть Дональд Трамп будував свою популістичну передвиборчу програму в тому числі на обіцянці скасувати ці норми. Але тамтешня конституція – не українська, яку можна переписати вздовж і поперек за наявності трьохсот згодних на це народних обранців.
Люди з почуттям гумору вже запропонували почекати, доки Омелян та Бевза знову задумаються про поповнення в родині, аби переконатися, що двоє народжених по той бік Атлантичного океану дітей були все ж закономірністю, а не збігом. Але з точки зору пересічного українця все це виглядає дивно. Коли міністр готує підґрунтя для ймовірної еміграції на Захід в епоху рішучих реформ, приводи для недобрих підозр вимальовуються автоматично. Коли ж це робить не дивак з мінімальним ККД на зразок Андрія Реви, а Омелян, який у порівнянні з попередником часів Януковича зумів бодай трохи навести лад у вітчизняній інфраструктурі (хай й не без застосування «схем»), то вимальовується вже привід для мовчазної (поки що) паніки. Або він знає щось таке, про що не знають інші, або не вірить у втілення власних задумів в життя.
Втім, зараз бентежить інше. Наші політики настільки звикли брехати та маніпулювати, що не припиняють цього робити навіть за кордоном. Геть неважливо, кого щасливий молодий батько намагався надурити в першу чергу – американське законодавство чи замріяних співвітчизників, що вірили у реформаторську щирість. Бо життя і репутацію він зіпсував головним чином самому собі. Та й у цивілізованому світі думка про нас буде не найкращою: якщо вже не зіпсовані старою номенклатурою діячі дозволяють собі так відверто пускатися берега, то чого чекати від представників попередньої еліти, які дивним чином лишилися при владі? Хороше питання, відповіді на яке нема.
Чи має ця історія завершитися відставкою задля збереження обличчя? Швидше ні, ніж так, хоча Зорян Шкіряк з посади голови ДСНС колись вилетів через схожий репутаційний прокол. Уроком для інших це точно має стати, хоча в наших краях наступати на чужі граблі не звикли ані політик, ані пересічна прибиральниця. Надто вже заразною є ця стара болячка.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець