Містер Майже: Що має гнітити Петра Порошенка в день народження

Президент Порошенко святкує день народження / прес-служба президента України

26 вересня президент України Петро Порошенко відзначатиме свій 52-й день народження. Оглядач Без Табу задається питанням, чого побажати людині, у якої майже все є.

Чи може людина вважати себе щасливою, якщо у 52 роки зуміла стати першою особою в найбільшій за площею європейській країні і при цьому залишилася у непоганому плюсі в порівнянні з іншими «акулами бізнесу»? Мабуть, що так. І тому свій п’ятдесят другий день народження Петро Порошенко відзначатиме, перебуваючи у майже святковому настрої.

Майже ідеальне привітання

Слово «майже» протягом останніх дванадцяти місяців життя було найбільш відданим супутником голови держави, неначе карма наліпила йому на спину папірця з відповідним написом. І це псує загальну картину та не дозволяє впасти у ейфорію.

Петро Порошенко майже забронював за собою місце найкращого поки президента в історії незалежної України. Відверто кажучи, це неважко було зробити, маючи серед конкурентів колишнього ідеолога компартії, видатного руйнівника усього, що трапляється на шляху, власного нерішучого кума та недалекого шапкокрада з двома судимостями. Проте в порівнянні з історичними особистостями, вартими статусу прикладів для наслідування, Порошенко швидше схожий на Вінні-Пуха, що застряг у кролячій норі чи то через переїдання, чи то через половинчастість власних дій.

Він нарешті зробив значно доступнішим виїзд до країн Євросоюзу (і не лише) для пересічного українця, підтвердивши правдивість приказки «на обіцяне три роки чекають» - це плюс. В той же час він зайняв непостійну і непослідовну, м’яко кажучи, позицію в історії з перетином кордону у зворотному напрямку колишнім головою однієї ОДА (не будемо називати його імені, але прізвище того екс-чиновника – Саакашвілі) – це мінус. Саме за його президентства почалася рішуча місцями боротьба з токсичною комуністичною спадщиною – це добре. Але при цьому учорашньому електорату КПУ хіба що зелений коридор не зробили для того, аби звести носом до носа з уламками колишньої Партії Регіонів – це мінус, причому суттєвий (він безумовно дасть про себе знати на наступних виборах). І подібних дуалей можна нарахувати ще з півдюжини.

За це говоримо президенту: дякуємо

Своїми активними діями на політичному поприщі Петро Порошенко майже забезпечив собі продовження президентських повноважень до 2024 року. Радіти він має перш за все тому, що в потенційних конкурентів краще виходить гризти одне одного, ніж щось серйозно протиставляти нинішньому гаранту виконання конституції. До того ж, президентське оточення чи не вперше навчилося якісно оперувати та маніпулювати статистикою. От повідомили, скажімо, про те, що українці вперше з часів правління Януковича стали купляти значно більше побутової техніки – і жодних думок про «долар за 26» на цьому фоні вже не виникає. На цьому, власне кажучи, і тримається нескінченна передвиборча кампанія Порошенка: якщо людина хоче вірити в дива – надай їй таку можливість.

От тільки біда в тому, що навіть адмінресурс і ідеальна трупа для цирку-шапіто в якості супротивників на виборах 2019 року можуть не допомогти, якщо голова держави раптово отримає удар у спину. Більшість його так званої команди (як люди, що обіймають офіційні посади, так і різномасті блогери з «колективного мінстеця») тривалий час тримаються на плаву лише завдяки дотриманню головного з принципів Талейрана: вчасна зрада – це не зрада, а влучне передбачення. І нема гарантії, що хтось з них не проміняє патрона на зайвий кошик печива та діжку варення. Ба більше, на Лівобережжі ані БПП, ані людина, на честь якої блок було названо, не мають сталої електоральної бази. На Миколаївщині, скажімо, навіть відрядження відданого солдата Бірюкова поки що не принесло відчутного покращення. Ось така вона, майже повна готовність.

Були у Петра Порошенка і інші досягнення протягом останнього року. Він, наприклад, доклав усіх зусиль для того, щоб і друзі, і вороги більше обговорювали його справи, а не витівки великої родини. Втім, в підсумку все склалося відповідно до головного закону діалектики – кількість трансформувалася в якість. Про близьких Порошенка згадували лише двічі, зате з яким розмахом та в якій скандальній атмосфері. Втім, якщо розібрати обидві ситуації на атоми, хтось може одночасно побачити тут «майже перемогу» та «майже зраду».

Згадайте хоча б, скільки людей висловили своє невдоволення постійними появами президентської дружини в ранкових ефірах телеканалу, що належить найбільш маргінальному з олігархів з українським громадянством – Рінату Ахметову. В країнах з іншою системою суспільних цінностей подібне загравання з ворогом за несприятливого збігу обставин неуважного чоловіка і до відставки могло б підштовхнути. Але у прихильників Марини Порошенко знайшлося надто вже багато контраргументів. По-перше, це лише ранкова гімнастика. По-друге, це благодійний проект. По-третє, днями до прямого ефіру підсумкового випуску новин на каналі Ахметова взагалі завітав Володимир Гройсман, який аж на півгодини нібито Отто фон Бісмарком себе відчув – так файно співав про реформи, що аудиторія ТРК Україна ледь в них не повірила. А ліберали-ліваки і взагалі можуть додати, що чоловік не відповідає за жінку, бо в родині у всіх мають бути рівні права.

Щодо історії з президентським нащадком, одягненим у футболку з написом RUSSIA, і взагалі сказати вже майже нема чого. Усе сказав його батько, який запевнив зацікавлених осіб в тому, що розбір польотів в родинному колі таки було проведено. І більшість це таки проковтнула.

Трохи фактчекінгу від колег

От і виходить якесь суцільне «майже» - нібито черговий рік життя і склався ідеально, але сметана в борщі якоюсь вже надто гірко-кислою виявилася. Навіть не знаєш, чого побажати тепер в день народження першій особі держави.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!