Оглядач Без Табу з’ясовував, яка з версій вбивства Дениса Вороненкова видається найбільш очевидною.
Політичне вбивство – річ дуже тонка. Навіть якщо здається, що іноді можна просто вийти з юрби, дістати з кишені пальто пістолет та підстрелити ціль, все одно треба розуміти, що готувати таку «циганочку з виходом» треба довго та ретельно. А коли мова йде про людину, що в розпал війни втекла з однієї ворогуючої країни до іншої (згідно офіційної версії, звісно), то й поготів. І саме тому до учорашньої стрілянини на розі бульвару Шевченка та вулиці Пушкінської аж надто багато питань.
Починати треба з того, що такі люди, як Денис Вороненков, до України просто так не потрапляють. Мова ж навіть не про канонічного ліберала, який навіть після отримання українського паспорту продовжує розповідати про те, що «ми – один народ», а про колишнього депутата Держдуми, опозиції в якій не існує десь з четвертого сучасного скликання. Людина навіть деякі компрометуючі як для новоспеченого громадянина України деталі свого минулого не спробувала приховати. І це викликає сумніви у щирості минулорічної раптової зміни політичної та громадянської позиції.
Убийство Дениса Вороненкова: что известно о беглом депутате Госдумы
Треба також розуміти, що в деталях про справжню мету приїзду чергового перебіжчика (разом із дружиною) до України ми, схоже, не дізнаємося ніколи. Втеча із подальшим проханням політичного притулку? Та ні, розумні люди зазвичай в таких випадках використовують якусь західноєвропейську державу чи США. Кінець кінцем, який сенс тікати туди, де ворогам дістати тебе так само легко, як і на батьківщині? Столиця сусідньої країни в даному випадку є ледве не найгіршим місцем для сховку.
Брифінг Юрія Луценка та Іллі Пономарьова
Термінова необхідність дати свідчення проти Януковича? Якось вже це притягнуто за вуха. Свідків, що можуть довести злочини попередньої правлячої еліти, і так було вдосталь (інша справа в тому, що не всі готові були свідчити) – раз. Судовий процес над президентом номер чотири, за великим рахунком, є недешевим трагіфарсом, а не спробою насправді покарати катюгу – два. Це розуміють всі, крім хіба що фаната цього процесу - Юрія Луценка. Навіть якщо суд таки винесе вирок не на користь Віктора Федоровича, йому це, нажаль, аж нічим не загрожуватиме, бо українське правосуддя має закороткі руки для того, щоб схопити його за шкірку на території Росії – три.
Поки що напрошується логічний висновок: до втечі Вороненкова мали прямий стосунок російські спецслужби. Та й ніяка не втеча це була, а швидше поповнення власної агентури в Києві. Хтось може зауважити, що агентів тут і так вистачає, використовуючи при цьому учорашнє вбивство як доказ власної правоти. Але й «новачка» очевидно підсилали не очима кліпати, а займатися якоюсь важливою справою. Якою? Хороше питання, оскільки тека з його справою гарантовано та надовго опиниться в одному з московських архівів під грифом «таємно».
Якщо до вбивства дійсно причетна ФСБ, то забагато причин для такого вчинку бути не може. Власне кажучи, обирати треба з двох варіантів. Перший – нешановне панство з Луб’янки контролювало кожен крок чергової «підсадної качки» і якось раптово зрозуміло, що пташка втрачає зв'язок з реальністю і може наламати дров. Другий – «качка» сама обірвала усі контакти з кураторами, тому її вирішили прибрати від гріха подалі, аби не бовкнула чого зайвого. Так чи інакше, але для жертви спроба вбивства не стала сюрпризом, судячи з наявності особистої охорони.
Пост, щоб обрати - то бреше: ГПУ чи СБУ
До речі, доцільне питання: а хто надавав колишньому (чи ні?) громадянину Росії охоронні послуги? Юрій Луценко логічно киває в бік СБУ, «секурітате» в особі незмінної речниці Олени Гітлянської усе заперечує. Правда в тому, що на Володимирській подібні речі в принципі намагаються не виносити на розсуд широкого загалу. Скажімо, про те, що саме СБУ забезпечує Рінату Ахметову «силову підтримку» на додачу до його власної кишенькової гвардії під час перебування в Україні, знають навіть бабці, що продають вроздріб насіння. Але варто лише запитати про це офіційно у причетних людей – і у відповідь вас щонайменше запевнять у тому, що ця інформація не є достовірною. Ще одна загадка, яких і так вже забагато.
Виконавці та організатори злочину безпосередньо в Києві – питання окреме та цікаве. Посвідчення учасника бойових дій, яке нібито знайшли у кишені вбивці, в даному контексті виглядає немов білий ведмідь на Південному полюсі. Ні, підписати на таку справу справжнього бійця АТО теоретично можливо, але з точки зору російських спецслужб дуже клопітно. До того ж, поки немає жодних доказів того, що документ не є підробкою. Хтось, звісно, може зауважити, що треба поважати право силовиків на таємницю слідства, і навіть буде правий. Але певним персонам дуже кортить розіграти «неросійську» карту, інакше чому публічно повідомили про цю деталь біографії, а не про якусь іншу?
Поки що зі стовідсотковою впевненістю можна дати лише один прогноз. Перекидання відповідальності з однієї хворої голови на іншу триватиме настільки довго, наскільки це буде можливо. Подібних прецедентів насправді вистачає. Схоже за контекстом вбивство Павла Шеремета, наприклад, поки не те що не розкрили, а навіть не висунули бодай однієї переконливої версії. Ніхто не хоче бути винним у провалі, особливо якщо Вороненков дійсно був важливою для української влади фігурою, у що не дуже-то й віриться.
Питання наостанок – хто буде наступним? Питання доречне, адже дуже схоже на те, що українські спецслужби вміють захищати лише тих, хто їм потрібен.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець