Без Табу підбиває підсумки першого туру президентських виборів у Франції .
Перший тур президентських виборів у Франції гарантовано увійде до історії. І справді, чи зможе хтось пригадати, коли результати перших чотирьох кандидатів вкладалися у межі п’яти відсотків? Це свідчить не лише про відсутність очевидного фаворита, але й про те, що спрогнозувати перебіг подій зі стовідсотковою точністю не здатен навіть штучний інтелект, не говорячи вже про досвідчених політологів. Поки що важко сказати, хто в підсумку вийде переможцем. Проте деякі висновки стосовно політичних невдах та їхньої діяльності робити вже можна.
Меланшон ледь не створив сенсацію європейського масштабу
Протягом останніх кількох місяців довелося чути чимало прогнозів на президентську гонку. І в жодному з них Жан-Люк Меланшон не фігурував навіть в якості тіньового фаворита. Пояснення такого ігнорування було простим: за лівих маргіналів навіть французький електорат, що тяжіє до лівих та лівацьких ідей, зараз не голосуватиме. Пересічний француз нібито сприймав лідера «Нескореної Франції» як своєрідне віддзеркалення Марін Ле Пен – ті ж радикальні погляди, те ж небажання миритися з реальністю, хіба що вектор руху інший. Практика, однак, показала, що експерти жорстоко прорахувалися.
Достеменно невідомо, вкладала Москва якісь грошики у розкрутку Жан-Люка Меланшона чи ні, але його передвиборча кампанія не викликала такого ажіотажу, як, скажімо, у випадку з Фійоном. Він не обіцяв землю селянам, газ газовикам і патрони солдатам, але в підсумку для виходу до другого туру йому не вистачило лише двох відсотків. Справа в тому, що звичайнісінький євроскептицизм іноді робить дива. Фактично кожен п’ятий громадянин Франції з тих, що прийшли на виборчі дільниці, висловився не стільки за протеже Ліонеля Жоспена, скільки проти політики Євросоюзу. Це, звісно, не Нідерланди, але цифри все одно виглядають досить критично.
Успіх уродженця Марокко (якого прихильники Ле Пен, до речі, дійсно презирливо називають «марокканцем») змушує поставити цікаве питання: а що б було, якби Кремль ризикнув вкластися у радикального соціаліста і допоміг йому вийти до другого туру? Відповідь на нього ми отримаємо не раніше, ніж на наступних виборах, та й в цьому не варто бути впевненими на сто відсотків.
Ставка на Фійона не зіграла
Ті самі експерти, які не розглядали всерйоз шанси Меланшона, віддавали соратнику та однопартійцю колишнього президента Ніколя Саркозі впевнену перемогу у першому турі. Мовляв, свої тридцять відсотків Франсуа Фійон візьме гарантовано, а далі буде простіше. На фоні інших кандидатів екс-голова уряду виглядав досить презентабельно. І здавалося, що нема такої дрібнички, яка здатна буде зіпсувати його наполеонівські плани. Проте підсумок недільного голосування засвідчив безумовне фіаско.
Навряд чи виборців відлякала палка промова фаворита на тему історичної приналежності Криму до Росії та необхідності відновити співпрацю з Москвою у звичних обсягах. А от фактор особистого життя цілком міг вплинути на результати негативно. Якщо вже до Макрона причепилися через те, що його дружина старша від нього на двадцять років, то на що варто було очікувати Фійону, який одружився свого часу на британці? Президент-англофіл в країні, яка протягом десятиліть боролася з засиллям британської мовно-культурної спадщини – це занадто навіть для художнього твору, не говорячи вже про об’єктивну дійсність.
Ле Пен має більше шансів на перемогу у другому турі, ніж може здатися на перший погляд, але все одно не переможе
Палка націоналістка та донька не менш палкого націоналіста отримала у першому турі саме те, що мала отримати – двадцять відсотків плюс дрібні копійки. Ці цифри починають вражати трохи сильніше після аналізу явки виборців (78,69%, Україні про таке можна лише мріяти). Східним кураторам-спонсорам при цьому поки не довелося особливо вистрибувати зі штанів, аби забезпечити необхідний результат своїй «клієнтці». Але найцікавіше починається лише зараз.
Той, хто стверджує, що Марін зовсім не має шансів проти Макрона, швидше помиляється, ніж намагається донести істину. Фійон та Меланшон начебто й закликали своїх прихильників віддати голоси кандидату чоловічої статі, але самі лише слова не гарантують абсолютно нічого. Якщо винести за дужки ставлення до приїжджих, то в цілому політичні програми французьких лівих та правих радикалів є дуже схожими. У світовій історій вистачає прикладів, коли несумісні начебто політичні сили ставали ситуативними союзниками заради спільної мети, нехай і ненадовго.
Проте диво навряд чи станеться. Навіть якщо частина електорату соціалістів та центристів з якогось дива вирішить віддати свої голоси Ле Пен, їх за відсутності грамотної піар-кампанії проти Еманюеля Макрона буде недостатньо. А події останніх років дають зрозуміти, що московські спеціалісти вже не здатні працювати достатньо тонко. Фаворита президентських перегонів зараз нема чим шантажувати, а інших способів змусити зробити хибний крок не видно.
Та й чи готова сама Франція до жінки у президентському кріслі незалежно від її політичних поглядів? Запитайте у Сеголен Руаяль – вона точно знає, що сказати з цього приводу.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець