Оглядач Без Табу віднайшов чи не єдиний в історії випадок, коли лінощі українських нардепів зробили добру справу.
Здається, одним з головних завдань українського парламенту є генерування парадоксів та абсолютно незрозумілих з точки зору людської логіки ситуацій. Учора народні депутати могли стверджувати, що чорне – це насправді біле, а завтра можуть запевняти усіх в тому, що кольорова диференціація не має сенсу. Саме тому складається враження, що частина важливих для держави законів написана ледве не лівою ногою, але у Верховній Раді на це зазвичай не звертають уваги і з ентузіазмом голосують «за».
Так званий «закон про чистоту інфопростору» разом із правками до закону про кібербезпеку видавався сумнівним навіть до аналізу його проекту. Чому? Та хоча б тому, що подібні заходи в Україні зазвичай нагадують типовий контрольно-пропускний пункт на кордоні Західного та Східного Берліну часів НДР. Або не пропускаємо нікого, або пропускаємо усіх підряд, як це було напередодні німецької злуки – третього варіанту немає за визначенням. Розбір основних положень законопроекту лише переконує у правильності цієї аналогії, оскільки питань тут явно більше, ніж відповідей.
Якщо спробувати сформулювати сутність закону однією фразою, можна сказати, що провладна коаліція забажала блокувати інтернет-ресурси за найменшої потреби без відповідного рішення суду. Звичайно, в цьому можна віднайти певний позитив. Наприклад, прибрати з українського сегменту всесвітньої мережі деякі кремлівські пропагандистські сайти заважає саме необхідність зробити все «за процедурою». Можна було б не чекати відповідної ухвали і просто натиснути на провайдерів, оскільки безпека має бути важливішою за химерні прибутки. Але на цьому чесноти не надто свіжої ідеї вичерпуються.
Наївно вважати, що авторів законопроекту підштовхнула до активних подій червнева кібератака, наслідки якої для України усвідомили поки що не всі. Просто трійця у складі Винника, Тимчука та Тетяни Чорновіл (а також ті, хто допомагав їм під час творчого процесу) чудово розуміють просту істину: передвиборча кампанія починається наступного дня після перемоги на попередніх виборах. Кінець кінцем, вітчизняні політики настільки регулярно прикривали вивіскою «національні інтереси» боротьбу за інтереси власні, що в певних колах це явище перестало бути аморальним.
Треба також розуміти, що абсолютна більшість інтернет-ресурсів завжди готова попрацювати на замовлення, якщо за роботу гарно заплатять. Ті ж, хто намагається демонструвати власну принциповість, так чи інакше б’ють по репутації окремих персон та організацій. Стовідсотково зручних для всіх сторін сайтів не існує. І тому в разі ухвалення цікавої поправки, запропонованої нардепом від НФ Русланом Лук’янчуком, під загрозою блокування та закриття могли б опинитися абсолютно усі.
В чому полягає поправка? У введені визначення «технологічна інформація», під яке за бажання можна підігнати будь-яку інформацію, що може бути корисною для потенційного чи реального ворога. На перший погляд тут нібито і помітні благі наміри, оскільки війна з Росією в розпалі, в тому числі й інформаційна. Проте насправді навіть мало кому цікаві статистичні дані на зразок надоїв у Христинівському районі за останні 20 років теж можуть виконати роль своєрідної рушниці на стіні. Цю ситуацію варто розглянути на живому прикладі.
Маємо інтернет-ресурс під назвою «Вісник Сіверщини», що висвітлює життя-буття мешканців Чернігівської області. Маємо народного депутата Іваненка, вдень – мецената і філантропа, вночі – висококласного рейдера. «Вісник» регулярно пише про Іваненка неприємні (і здебільшого правдиві, що характерно) речі, вплинути на редакцію звичними методами не можна ніяк. Без правки імені Лук’янчука правда може нескінченно колоти очі нещасному народному обранцю.
Після її прийняття ж нардеп цілком може поскаржитися до місцевого управління СБУ з вимогою заблокувати або взагалі закрити сайт. В якості причини закриття він вказує матеріал про зменшення врожаю зернових в певних районах області. Чи можуть ці дані бути цінними для сусіда-агресора? Так, звичайно. Чи є ця інформація «технологічною» відповідно до нових норм закону про кібербезпеку? Безумовно. І ніхто не вислуховуватиме аргументи редакції «Вісника Сіверщини» - інтернет-ресурсу просто вмикають «червоне світло». Усі розуміють, що врожай зернових тут насправді ні до чого, а депутат Іваненко руками силовиків розправляється зі своїми критиками. Але на юридичному рівні нічого злочинного в цьому не буде. Dura lex, sed lex, якось так.
На щастя, Верховна Рада завалила голосування як по «закону про чистоту інфопростору», так і по правці Лук’янчука. В іншому випадку будь-який сайт могли б заблокувати за публікацію будь-якої інформації, навіть тієї, що загрози для державної безпеки не становить. У депутатів все ж вчасно спрацював інстинкт самозбереження: чимало народних обранців усвідомили, що можуть за несприятливого збігу обставин втратити майданчики для власної розкрутки та боротьби з опонентами за допомогою чорного піару.
Втім, ніхто не дасть гарантій, що після канікул народні обранці не візьмуться за старе с новою силою. Не хотілося цього говорити, але щасливих власників мандатів іноді краще похвалити за невиконання службових обов’язків. Проте робити це треба тихенько і обережно, а то звикнуть.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець