Чому на відповідальних посадах в Україні опиняються скандальні особистості, за яких умов дипломат може почати нове життя та «перевзутися у повітрі» - про нюанси української державної кадрової політики читайте в матеріалі Без Табу.
Антисемітизмом на соціально-побутовому рівні в Україні давно важко когось здивувати. Після семи десятиліть під московським каблуком у складі СРСР лише на промисловому Лівобережжі зросло кілька поколінь громадян України, які щиро вірять у всесвітню єврейську змову і нібито чудово знають, куди дівається вода з кранів в разі її відсутності. Агресивна державна політика стосовно окремо взятої нації далася взнаки, і це при тому, що чимало осіб єврейської національності були причетними до створення неіснуючої вже держави.
Антисемітизм на рівні богемної інтелігенції та політичних діячів локального значення теж є явищем сталим, хоча й нерегулярним. Депутати місцевих рад та окремі міські/селищні голови навіть в західних областях безкарно дозволяють собі висловлення з серії «нами правлять виключно москалі та жиди». А письменник, який зробив собі ім’я в тому числі історичною прозою про Львів, має звичку забувати про єврейську частину локальної історії і навішує на євреїв чималу частку провини за геноцид українців, коли намагається видати себе за українську версію Солженицина.
Але коли раптово виявляється, що антисеміти затесалися до українського дипломатичного корпусу, на порядку денному виникає цікаве питання: куди взагалі дивляться у міністерстві закордонних справ (та на державній службі взагалі) під час вирішення кадрових питань?
Дипломат Василь Марущинець використовує соцмережі для пропаганди нацизму
Можна було неодноразово почути про те, що ми беремо приклад з цивілізованих держав Заходу, але умовна Велика Британія зазвичай може відкликати консула навіть за кілька ночей зі «жрицею кохання» в країні, де інтимні послуги є цілком легальними. Якщо порушення законів тут може й не буде, то скомпрометувати себе в очах громадськості можна запросто.
Український консул у Гамбурзі Василь Марущинець миттєво перетворився на антигероя, коли всі дізналися про його ненависть до євреїв та певні симпатії до тоталітарного режиму Гітлера. У дипломатичних колах він крутиться достатньо давно, і напевно цілком непогано виконував основні функції, якщо вже його залишили на посаді після Революції Гідності, коли почалося поступове оновлення дипкорпусу. В побуті так і є зазвичай: якщо сантехнік вміє латати труби та встановлювати раковини, то хай працює хоч до скону, а його перманентний алкоголізм постійних клієнтів не цікавить.
Пан Марущинець на курсах підвищення кваліфікації / МЗС
Важливо розуміти, що компрометуючу інформацію поширив не хто-небудь, а відомий пропагандист-українофоб Анатолій Шарій, який давно переховується в тому числі в Німеччині, а зараз намагається відбитися від звинувачень у педофілії з боку власної сестри. Та й доказова база складається виключно із записів у соцмережах, зроблених не пізніше березня 2014 року. Це виглядає досить показово, оскільки в провладній тусовці, скажімо, все, що було написано до перемоги Порошенка на виборах, гріхами не вважається. І ніхто не дивується тому, що на закриті зустрічі з президентом потрапляють люди, які за кілька днів до втечі Януковича відверто виступали проти Майдану та підтримували «Беркут».
Можна було спробувати небезпідставно послатися на російську провокацію, адже відомо, хто фінансує Шарія. Проте ця версія видається надто простою і очевидною, надто з урахуванням того, що Марущинець крім «богообраного» народу негативно відкликається ще й про інші етнічні групи.
Так чи інакше, але в МЗС обрали єдиний правильний вихід зі скрутного становища: відсторонити скандального консула від виконання обов’язків на час службового розслідування та мінімізувати виток інформації за межі відомства.
МЗС реагує
Звісно, є певна іронія в тому, що дипломат із нацистськими нахилами давно працює саме в Німеччині, де привид нацизму навіть за сімдесят із лишком років після закінчення Другої світової війни продовжує завдавати місцевим фантомного болю. Через це деяким німцям досі неприємно визнавати, що вони німці, аби не здаватися негідниками в очах іноземців. І зрозуміло, що Марущинець не один такий – якщо провести добряче ревізію дипкорпусу в ЄС, то можна буде відшукати не одного прихованого чи явного шовініста. В тому числі і тих, хто нібито ставив «лайки» під нацистсько-антисемітськими записами колеги.
Проте є в цій справі і прояв непослідовності. Умовно кажучи, поклоніння Сталіну та його послідовникам нічим не краще за поклоніння Гітлеру. Якщо колись довелося міняти голову МЗС через виконання нецензурної пісеньки про Путіна, то що треба було зробити з постійним представником України в ООН Володимиром Єльченком? Останнім часом він, можливо, і не нахвалює активно державу, в якій п’ять років працював послом України – надто вже публічною є нова посада, можна й погоріти. Але 2010 року саме за його участі було офіційно узгоджено подовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму, після чого Єльченко активно переконував всіх в тому, що жодної загрози територіальній цілісності України він не несе.
Мала місце і активна агітація за вступ України до Митного союзу з обмовками на зразок «Євросоюз, можливо, і є нашим майбутнім, та найближчим сусідом все одно є Росія». На цьому фоні навіть членство в КПРС не кидається в очі на фоні (безпартійний за визначенням не міг би десять років відпрацювати у дипкорпусі СРСР). Виходить, що можна зійти за свого, якщо вчасно перевзутися?
До речі, нині пан Єльченко активно цькує Марущинця у твіттері, де натякає, що був добре поінформований щодо нездорових нахилів колеги давно. Проте чомусь мовчав.
Твіт пана Єльченка
І тому до ідеального стану український дипломатичний корпус можна буде довести лише тоді, коли всі визначатимуть ворога саме як ворога. І пам’ятного треба дати не лише антисемітам на зразок Марущинця, а й тим, хто починає розбивати собі лоба у молитвах при виді Спаської вежі Кремля. Чи ви геть забули, із ким зараз доводиться воювати Україні за право зберегти суверенітет?
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець