Хто в ліс, хто по дрова. Паралельні реальності Верховної Ради
Сьогодні робочий день у парламенті був доволі коротким – але нардепи примудрилися вкоротити його ще більше. І, як і раніше, ізолювали себе від реальності, як могли.
Ані під час години запитань до уряду, ані пізніше, під час зачитування Іриною Геращенко депутатських запитів та кількох більш розгорнутих виступів щодо цих запитів у залі було точно не 306 нардепів, що зареєструвалися на початку.
Запитів було 317, і бідолашна Ірина Геращенко ближче до кінця не витримала і прогнала з-під трибуни купку нардепів, що надто голосно спілкувалися і реготали їй прямо на вухо, заважаючи нарешті впоратися з кілометровим списком. Для зачитування всього списку довелося навіть відкласти перерву на 15 хвилин.
У ложі преси тим часом вже було майже порожньо. Певно, тому, що виколупування нових, переважно «регіональних» тем – не такий популярний формат, як чатування на нардепів у кулуарах з різних політтехнологічно нав’язаних приводів.
Зрештою, ясно, що журналісти не зобов’язані перетворюватися на помічників народних депутатів – а до цього в такому форматі зовсім недалеко.
Але коли Надія Савченко пропонувала зменшити кількість журналістів у Раді, вона була права лише в одному моменті – телекамери відволікають від голосувань.
На відміну від, наприклад, радіотрансляції, що доступна майже у кожному глухому селі країни, час для виступу у кулуарах менш обмежений. А якщо ще й підкріпити увагу додатковим перфомансом, то взагалі необмежений. Олег Ляшко, який після обливання соком найперше поцікавився, чи транслює його прямо зараз «112-й» та «News One» - найкраща цьому ілюстрація.
Рада взагалі існує у кількох реальностях, і багато в чому це просто через особливості планування будівлі. Наприклад, такі собі «лобіювальні виставки», де увагу нардепів за допомогою якихось наочних засобів хочуть звернути на той чи інший законопроект чи громадську ініціативу, відбуваються переважно на третьому поверсі. Кулуари, де нардепи зазвичай спілкуються з пресою і звідки заходять до зали засідань, розташовані на другому. І на виставку депутати потрапляють, не проходячи повз, а тільки якщо їм про неї розкажуть та загітують сходити. А це непросто, бо телекамер там значно менше.
Сьогодні на третьому поверсі можна було побачити фото карпатських лісів – із закликом підтримати зміни до законодавства щодо санкцій за вирубку, історичну виставку – від Холодного яру до Євромайдану, а також картини та іграшки, зроблені дітьми з Донбасу та київського інтернату для незрячих. Власне, якщо так і далі піде, то на третій поверх можна буде ходити просто «подихати». Чи то як у басейні: вдихнув на третьому, пірнув на другий і так далі.
Екскурсії, які зараз водять до Ради, теж після обходу розміщуються у ложі на третьому поверсі, і зал можуть хіба що пофотографувати на телефони, як сьогоднішні ясинуватські підлітки. Нардепи гостям знизу хіба що поаплодували, але, можливо, варто було б на один раз змінити програму, і замість години запитань до уряду надати можливість дітям поставити отуди, вниз, свої питання. Було би цікаво.
Якщо ж послухати хоча б заголовки депутатських запитів, то стає більш-менш зрозуміло, як може відбуватися процес спецконфіскації – достатньо було б накласти зверху на списки виявленого майна конкретні депутатські запити із сумами на добудову різних соціальних об’єктів. Бо, наприклад, щодо Новограду-Волинського та недобудованого там хірургічного корпусу лікарні, на який потрібно 65 мільйонів, вже лунають меседжі про перекриття траси «Київ-Чоп». І це лише одна проблема з величезного переліку – від укріплення берегів Західного Бугу та карпатських річок до поступового розвалювання космічної сфери. А бажаючих не просто вирішити проблему, але й попіаритися на ній або за допомогою неї розхитати ситуацію завжди буде достатньо.