Що спільного в Міхеїла Саакашвілі та Григорія Сковороди? Відповідь на це та багато інших питань – в матеріалі Без Табу.
Міхеїл Саакашвілі поки що цілком має право перефразовувати Григорія Сковороду і стверджувати, що світ ловив його, та не спіймав. Щоправда, третьому президенту Грузії дуже пощастило. Українські закони, що регламентують нюанси громадянства та перетину кордонів, писані-переписані чиєюсь лівою ногою – раз. Влада з переляку засмикалася, так і не вирішивши в підсумку, що робити – два. Надто вже багато трагікомічних акторів від політики схотіли влаштувати антрепризу спеціально для найменш свідомої частини електорату – три. Але найближчим часом фарт, схоже, скінчиться.
Після повернення на свою нову батьківщину Сакашвілі цілком передбачувано зібрався в тур містами та містечками України в пошуках навіть не потенційних, а цілком реальних союзників. Намір начебто і правильний, проте інтуїція підказує, що голова Руху нових сил як розпочав гастролі ні з чим, так і завершить їх з близьким до нуля здобутком. Справа в тому, що видатний колись реформатор намагається грати не просто самотужки, але й наосліп. А подібним чином навіть у країнах четвертого світу претендувати на щось важко.
Згадайте хоча б підсумки минулорічних антикорупційних форумів, що проводилися за тією ж схемою. Саакашвілі намагався оточити себе людьми сучасними та розумними, але на виході ми отримали нескінченну гонитву за власним хвостом. У Києві, скажімо, навіть безкоштовними цукерками чи печивом вдалося приманити здебільшого маргінальну публіку на зразок Сергія Рудика та подібних йому персонажів (від яких організатори форуму, до речі, швиденько вирішили відхреститися та ще й обматюкали на додачу). Про інші великі міста і говорити в цьому контексті не варто.
Навіть зараз жодна політична сила з електоральною базою хоча б у кілька сотень тисяч осіб навряд чи захоче об’єднати зусилля з РНС. Андрій Садовий напередодні, звісно, обмовився, що на крайній випадок можна спробувати. І хтось напевно ризикне знову повірити у диво, оскільки на загальнодержавному рівні життєві погляди прихильників Самопомочі та потенційних прихильників Руху нових сил здебільшого є тотожними. Але вже на регіональному рівні гарантовано виникнуть проблеми, оскільки через дефіцит адекватних кадрів на місцях до лав партії довелося набирати абикого, в тому числі колишніх членів Молодих Регіонів. А з цими людьми хоча б якусь подобу каші хіба що їхні колишні куратори та старші товариші зварити здатні.
Спробувати злитися з Батьківщиною – миттєво підписати собі смертний вирок як політичній силі. Саакашвілі начебто не дурний, нехай і занадто емоційний, тому точно має знати, що усі союзи та альянси за участю Юлії Тимошенко закінчувалися однаково. Вічна претендентка на роль «цариці всія Русі» неминуче здавала учорашніх партнерів за курсом «три копійки за гривню», аби самій лишитися на плаву.
Власне кажучи, отруйна стріла влучила у грузинську спину ще на пункті перетину кордону, і тепер поранений має лише два виходи. Перший – відхреститися від союзниці з косою і тим самим створити собі ще одного ворога. Другий – триматися за неї до кінця і отримати ще одного удару у спину, цього разу вже смертельного.
Дрібні ж партії воліють грати за своїми правилами. УКРОП, наприклад, зайняв в історії з «великим проривом» найбільш вигідну позицію з серії «проти всіх». Міський голова одного мегаполісу, який станом на вересень 2017 року ще не вийшов зі складу «об’єднання патріотів», напередодні одним відносно тонким жартом прирівняв свого колишнього кавказького товариша та його свиту до нерозумних тварин і поставив батоно Міхо у патову ситуацію. Відповість Саакашвілі – виставить себе дурнем. Не відповість – теж виставить себе дурнем. Найцікавіше те, що поїздка до цього мегаполісу і так би не принесла жодної користі, а зараз не принесе і поготів. Втім, Бориса Філатова хоча б можна винести за дужки через активну підтримку президента з його боку. А от інша дрібнота поки що послідовно плюється в обидва боки.
Головна ж біда в тому, що новий кандидат на роль народного героя абсолютно не розуміє, чого народ хоче. Український виборець здебільшого не має попиту на рішучі реформи і радикальну боротьбу з казнокрадами. Він мріє про підвищення зарплатні два рази на рік, максимально низькі ціни на комунальні послуги та безкоштовну медицину європейського рівня. На поприщі даремних обіцянок, виконати які неможливо, Саакашвілі місцевим популістам явно не суперник. Днями він спробував пообіцяти золоті гори пенсії на рівні тисячі доларів, але не врахував, що третина працездатного населення України таких грошей в руках ніколи в житті не тримала. Наші люди іноді вірять в дива, та не настільки ж.
Хоча давайте вже говорити відверто: навіть переливання з пустого в порожнє в Україні для учорашнього соратника президента Порошенка є кращим варіантом розвитку подій, ніж екстрадиція та подальший судовий процес у Грузії. Там же ж не лише політичну смерть можна знайти за несприятливого збігу обставин, але й справжню, фізичну. Ніколи не вгадаєш, де що знайдеш, а де проґавиш. Тим більше в колишніх радянських республіках, які місцями і досі зберегли неповторну совкову сутність.
Саундтрек події
А порожній зал під час циркової вистави – теж результат.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець