Чому історія кримського бранця Олега Сенцова може не отримати позитивного завершення – в матеріалі Без Табу.
Історія Олега Сенцова – зайве нагадування про те, що Україна у протистоянні з Росією за право лишитися самою собою від початку грала чорними фігурами. А надавати Кремлю можливість зробити перший хід зазвичай не призводить ні до чого доброго. В кращому випадку все зводиться до естонського сценарію, коли кількасотлітній європейський колективний менталітет дає про себе знати. В гіршому ж може повторитися сценарій Білорусі, якій стати офіційним суб’єктом Російської Федерації заважає лише статус суверенної держави. А глобальні проблеми чудово відображаються у біографіях конкретних людей.
Як і вісімдесят років тому, тоталітарний кремлівський режим потребував показової жертви задля демонстрації намірів з серії «щоб усі боялись, щоб не насміхались». І пересічний слюсар чи продавець фруктів на роль ягняти на заклання не підходив. Потрібен був представник інтелігенції, про якого добре знали за кордоном. Режисер з активною громадянською позицією, чий фільм брав участь у кількох статусних кінофестивалях, кажете? А давайте, може, навіть в комплекті з іншими потенційними політв’язнями.
Як і в часи активного полювання КДБ на дисидентів, російські вже правоохоронні органи не могли посадити людину за ґрати лише за невідповідність думок офіційній пропаганді. Довелося вигадувати брехливу легенду про режисера-терориста, який нібито був організатором підпалу підвіконня одного з офісів партії «Єдина Росія» в окупованому Криму. І справді, пролетаріату начхати на твердження на зразок «Земля пласка, демократії не існує, Путін - негідник». А ось страх власної несподіваної смерті змусить повірити у будь-які нісенітниці.
І судовий процес, власне кажучи, був лише одним з актів жертвоприношення. Якби не «велика політична мета», то принаймні захист Сенцова не поводив би себе підозріло пасивно. Хоча всі і так розуміли: якщо система хоче позбавити тебе свободи на два десятиліття і перетворити таким чином на розмінну монету в дипломатичних ігрищах, то від долі не втечеш. А чим ближче буде до зони вічної мерзлоти, тим жорстокішими стануть умови суворого режиму утримання. Про тортури під час допиту та сфальсифіковане відео затримання на гарячому людей, які потім скажуть, що Сенцов – їх керівник, вже ніхто не згадає.
Не можна сказати, що українська сторона раніше не намагалася визволити одного з перших бранців окупаційного режиму. Проте і тут ми наштовхнулися на чергову московську хитрість. Ще до початку судового процесу українському консулу та іншим представникам дипломатичного корпусу не вдавалося навіть побачитися із Сенцовим, оскільки відповідно до російських законів він вважався громадянином РФ. З точки зору міжнародного права, виписаний заднім числом папірець не має жодної юридичної сили, але на території держави-агресора діють власні правила. Краще сказати – їх відсутність.
Голодування, яке Олег Сенцов розпочав минулого тижня, на перший погляд видається актом відчаю. Він пообіцяв триматися доти, доки сили його не залишать. Він висловив вимогу звільнити максимально можливу кількість політв’язнів, не включивши при цьому до списку себе. Реакцію людей, що позбавили його волі та підштовхнули до радикального кроку, дуже важко передбачити. Відповідно до законодавства, персонал колонії може примусово нагодувати в’язня, якщо голодування загрожує його життю. Але так само вони можуть мовчки спостерігати за смертю в’язня, мотивуючи свою поведінку небажанням заважати свідомому самогубству.
Здавалося б, українська влада мала б самовіддано кинутися на порятунок заручника. Проте сумний приклад Надії Савченко змушує сумніватися навіть тих, хто готовий поставити на карту геть усе. Тоді і голодування нібито було, і відмова просити собі помилування у головного кремлівського коротуна… За президентським наказом в обмін на «героїчну льотчицю» довелося віддати досить цінних з точки зору поінформованості кадрів. Але в підсумку все дійшло до божевільної спроби організувати державний переворот та підірвати будівлю парламенту. Чи може хтось дати гарантію, що ФСБ та ГРУ не намагалися залізти в голову Сенцова так, як зробили це з Савченко? Чи не розчарує він громадськість? Визнайте, такі думки промайнули десь у вашій підсвідомості.
Справа Сенцова - по суті
До того ж, незрозуміло, що чи кого доведеться віддати Росії за кримського режисера. Найбільш вірогідним варіантом для розміну вважається шпигун з посвідченням журналіста Кирило Вишинський. Але поки здається, що ані українські спецслужби, ані політична еліта не готові до миттєвого вирішення питання. Попередні прорахунки змушують декого дмухати на холодну воду. І розклад, за якого Сенцов змушений буде заплатити за затримку власним життям, вже навіть не видається найгіршим. Росія начебто не зобов’язана видавати нібито власного громадянина, хоча у схожому випадку із Геннадієм Афанасьєвим (тим самим хлопцем, якого під тортурами змусили дати свідчення проти Олега) вихід знайти вдалося. Тож прецедент все ж існує.
Висновок напрошується геть невтішний: багатотисячні мітинги, флешмоби та інші акції небайдужої громадськості жодним чином не пришвидшать процес звільнення. Ба більше, неможливо передбачити, що саме може допомогти. Втручання міжнародних організацій? Поступки окупантам? Як би тут не забути між іншим про інших бранців – Кольченка, Клиха, Сущенка…
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець