Україна давно стала еталоном держави, що існує за принципом "закон є однаковим не для всіх".
Якщо за один і той самий злочин судитимуть вихідця зі злиденного багатоповерхового гетто та депутатського синка, то перший майже гарантовано отримає по максимуму, а для другого адвокати до останнього шукатимуть (і знаходитимуть, що характерно) пом’якшувальні обставини.
Це, до речі, у випадку засудження до реального ув’язнення. Бо частенько все закінчується умовним терміном або взяттям на поруки з подальшою непомітною втечею за кордон.
Справа Кирила Островського саме через це не має жодного шансу стати прецедентом. Дорожньо-транспортні пригоди зі смертельним підсумком за участю дітей заможних батьків – таке ж стале явище, як і проплачені мітинги під будівлями, в яких розташовані важливі державні установи. Зазвичай навіть ажіотажу навколо подібних історії майже не виникає, якщо загиблих/травмованих можна перелічити на пальцях однієї руки. Та й мас-медіа за висвітлення випадків з мінімальною кількістю жертв іноді беруться дуже неохоче – резонансу їм, бачте, не вистачає.
ДТП, що сталося у вівторок, на бульварі Лесі Українки, винятком стало з кількох причин. Декому здається, що головним фактором привертання уваги стала серія жахливих аварій в різних областях України. В усякому разі, на правоохоронні органи вона вплинула немов грім на селянина, що забув повісити у сінях оберіг. Заступник голови Нацполіції В’ячеслав Аброськін вже пообіцяв збільшити загальну кількість патрульних екіпажів на 10 відсотків, хоча незрозуміло, як додаткові поліцейські підрозділи зможуть вплинути на пекельну небезпеку на дорогах. Не будуть же ж копи в кожній машині тримати кермо за втомленого водія, еге ж?
Але головна родзинка інциденту все ж полягає в тому, що в якості злочинця виступає "обличчя нової України" за версією кон’юнктурних джерел. От чому, скажімо, ніхто не намагається жаліти та захищати Олену Зайцеву, підсудну у сумнозвісній харківській справі? Тому, що суспільству від неї не було жодної користі, з якого боку не подивися. Типова дівчинка-мажорка, що проїдала батьківські гроші суто задля процесу проїдання. Коли ж за керування автомобілем напідпитку спіймали ще й її брата, то навіть найбільш співчутливі громадяни махнули рукою та заговорили про яблуню і яблука.
Інша справа – Островський. Ще чотири роки тому деякі видання почали розкручувати його як перспективного молодого бізнесмена. Патологічним оптимістам ця історія дійсно могла видаватися казкою: людина у 19 років відкриває підприємство з виробництва низькокалорійних солодощів, маючи на руках лише 150 тисяч гривень стартового капіталу, і швидко розвиває його (щоправда, не в останню чергу через відсутність конкуренції в цьому сегменті харчової промисловості України). Незалежно від того, як там все було насправді, в народі вже знаходяться "адвокати" з теоріями змови на зразок "хлопчик відмовився із кимось ділитися, бідолаху вирішили запресувати". І сміх, і гріх.
Насправді все значно простіше. У крові вищезгаданої Зайцевої експертиза знайшла алкоголь. Стрітрейсер-дилетант Храпачевський вжив стільки наркотиків, скільки декому без смертельного ризику за один раз не занюхати чи проковтнути. Островський же ж виявився абсолютно чистим. Років зо двадцять тому можна було б попеняти на недосконалість обладнання, але не зараз, коли держава принаймні на словах оголосила війну особливо злісним порушникам ПДР. І це раптово починає видаватися обставиною, що погіршує провину.
Якщо сісти за кермо добряче напідпитку і збити когось, то ідея негайно зняти з автівки номери (причому непрості – АІ8888) в голову прийде в останню чергу. У нашому ж випадку злочинець навіть не думав про долю жертви. Особливо недолугими в цьому контексті видаються виправдання з боку Островського-старшого: мовляв, хлопчик не хотів робити нічого поганого, йому просто не було де припаркуватися, та й на місце злочину він повернувся, бо не збирався тікати. Ось тільки свідчення справжніх очевидців та інші матеріальні докази з цими словами не співпадають.
Зрозуміло, що грошей у вбивці та його родини достатньо для того, аби забезпечити вигідний для себе плин досудового слідства та/або судового процесу. Про це говорить хоча б нездоровий інтерес до справи з боку деяких народних обранців.
Тут, однак, непогано було б з’ясувати, про кого саме мова, бо віри на слово Ігорю Мосійчуку давно нема. Могло ж трапитися так, що "кількох народних депутатів", які просили про нерозголошення їхніх зв’язків з Островським, не існує в природі, а відданому соратнику Ляшка позолотили ручку, аби він нагнав таємничості та перебільшив в очах народу впливовість потенційного підсудного.
Можна вже починати приймати ставки на те, позбавлять "перспективного підприємця" хоча б водійських прав чи ні. Бо у показове, але справедливе засудження вже не віриться.
По-перше, на волю мажор вийде максимум років за десять, якщо керуватися тим, що написано у підозрах і від чого відштовхуватиметься слідство. По-друге, бажання Юрія Луценка на правах генпрокурора узяти справу під особистий контроль – прикмета дуже кепська, на практиці це вже доведено.
Де там закон один для всіх, не підкажете?