Колегія Касаційного цивільного суду виступила проти практики, коли військкомати оскаржують рішення про проживання дітей із батьками, про що повідомляє видання «Закон і Бізнес».
Колегія Касаційного цивільного суду Верховного Суду передала на розгляд об’єднаної палати справу №725/8568/25, у якій ТЦК та СП оскаржував рішення про визначення місця проживання дитини з батьком. Позицію суду оприлюднило видання «Закон і Бізнес».
БЕЗ ТАБУ розповідає, що цей спір виходить за межі однієї сімейної справи: судді фактично поставили під сумнів практику, коли територіальні центри комплектування намагаються впливати на рішення щодо дітей, посилаючись на можливу відстрочку від призову.
У цій справі районний суд розірвав шлюб подружжя та визначив, що донька проживатиме з батьком. Апеляційний суд скасував це рішення за скаргою ТЦК, заявивши, що позов міг бути поданий для штучного створення підстав для отримання відстрочки від мобілізації.
Колегія КЦС з такою логікою не погодилася. Судді вказали, що втручання держави у сімейні відносини має бути обмежене захистом дитини і не може розширюватися для досягнення інших адміністративних цілей.
ТЦК та СП не є суб’єктом сімейних правовідносин, а отже, не має власного правового інтересу, який давав би підстави оскаржувати рішення у спорах між батьками.
У КЦС наголосили, що головним критерієм у спорах щодо дітей є саме найкращі інтереси дитини. Спір про місце проживання дитини є проявом сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому коло осіб, які можуть брати участь у такій справі та оскаржувати рішення, має бути обмеженим.
На думку колегії, поширення права апеляційного оскарження на ТЦК та СП у таких спорах виходить за межі «необхідного у демократичному суспільстві» втручання. Це порушує баланс між приватною сферою сім’ї та публічними інтересами держави і створює ризик непропорційного впливу державного органу на сімейне життя.
Судді окремо зауважили, що інакше виникає небезпека підміни сімейного спору публічно-правовим інтересом мобілізаційної політики. Сімейне право, на їхню думку, не може бути інструментом забезпечення адміністративних потреб держави.
Саме тому справу передали на розгляд об’єднаної палати КЦС для відступу від попередніх висновків, за якими ТЦК та СП визнавали право оскаржувати рішення у справах про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання.
Йдеться про практику, яка має значення далеко за межами однієї справи. Якщо об’єднана палата підтримає цю позицію, це може обмежити спроби військових органів втручатися в подібні сімейні спори під приводом захисту інтересів держави.
Бек тут очевидний: під час повномасштабної війни суди дедалі частіше стикаються з конфліктом між мобілізаційними потребами держави та сімейними правами громадян. Подібні рішення формують межі, за які державні органи не можуть виходити навіть у період воєнного стану.
Раніше БЕЗ ТАБУ писав, що в Україні не вперше виникають суперечки щодо права ТЦК оскаржувати рішення у сімейних справах, пов’язаних із вихованням дітей та відстрочкою від призову.