Автор Без Табу дає сумну відповідь на питання: чому чотирьох років виявилося недостатньо для покарань вбивць Небесної Сотні.
Тоталітарні режими та їхніх лідерів заведено справедливо критикувати за надмірну швидкість розправи над ворогами та опонентами. Але медаль, як відомо, має і зворотній бік: в країнах, де політичним ладом є демократія або хоч натяк на неї, злочини проти держави і людства іноді можна коїти абсолютно безкарно.
Це дуже легко усвідомити на прикладі України, яка вчора згадувала загиблих героїв Небесної Сотні. Здається, що за чотири роки та один день після тих трагічних подій покарати винних було б цілком можливо. Але в дійсності ми маємо іншу картину.
Сумна статистика
Кого з виконавців чорної роботи у боротьбі з учасниками Революції Гідності відправлено за ґрати? Та майже нікого. А нечисленні судові процеси над колишніми «бойовими псами» з «Беркуту» більше нагадують виставу в театрі драми та комедії, бо сторона обвинувачення швидше грається з захистом у піддавки, ніж виконує свою роботу.
Навіть суспільний осуд «космонавтів» з кийками вийшов вибірковим: приватні контори на роботу їх здебільшого не приймають, а от повернутися на службу до МВС виявляється дуже просто, як показує приклад підстреленого під Соломянським райсудом Києва Михайла Панасенка. Буває так, що один лише факт перетворює нібито героя на антигероя.
Жертва - Михайло Панасенко. Панасенко - пес режиму Януковича, що нині працює на Авакова
Ба більше, екс-беркутівці знахабніли настільки, що завдяки їхнім старанням сьогодні може бути створено небезпечний прецедент. Апеляційний суд посадив під домашній арешт Олександра «Бреста» Федорченка (того самого, який начебто стріляв у Панасенка). Насправді ж – Федорченко не стріляв у Панасенка, мав місце – рикошет від асфальту, інша справа – навіщо ветеран прибув під суд з бойовою зброєю.
Новину про те, що Аваков скасував наказ, відповідно до якого «Бреста» за героїзм на фронті нагородили вогнепальною зброєю, тепер навіть незрозуміло як сприймати. Бо для правоохоронних органів ветерани АТО все частіше стають більшими злодіями, ніж вбивці Небесної Сотні.
«Беркут» як фактор у 2018-му
Втім, не «Беркутом» єдиним. Скажіть, скільки негідників з оточення Януковича покарано станом на сьогодні за зрадницькі антидержавні дії? За великим рахунком жодного. Справа Єфремова – окрема історія, про неї майже всі забули, і новина про втечу творця так званої «ЛНР» одного чудового ранку нікого не здивує. Дарма переводили з Києва до Старобільська, чи що? Інші ж продовжують брехати з-за кордону про американських військових інструкторів на Донбасі та грузинських снайперів на Майдані. Причому на декого (на Іванющенка, наприклад) навіть відкритих проваджень нема, і Інтерпол не має юридичних підстав розшукувати казнокрадів.
З інших впливових членів банди Януковича, наприклад – Сергія Клюєва та Олени Лукаш – ЄС знімає санкції. Не тому, що вони білі та пухнасті, а за формальними ознаками, бо держава Україна не хоче доводити їх вину.
Скільки депутатів сьомого скликання ВР, що голосували за диктаторські 16 січня 2014 року, потрапили до скликання восьмого? Надто багато, щоб ігнорувати їхню присутність в сесійній залі. От тільки в законах наших не написано, як карати подібних хитрих зрадників, що ховаються за депутатською недоторканістю. А якби було написано, то КПК за редакцією втікача Портнова дарує достатньо можливостей втекти від правосуддя. Та й виборець наш – людина здебільшого несвідома, дай йому кіло гречки, він і за дідька проголосує.
Скільки ідеологів та організаторів різноманітних антимайданних акцій отримали по заслугах за чотири роки? Один лиш Калашников. Та й до режисера-постановника шабашу в Маріїнському парку дотягнулася не рука правосуддя, а пістолет штатного кілера когось із замовників/кредиторів. Причому приводом для вбивства, як говорять розумні люди, стала необережна розмова з телевізійниками на камеру, тож покарання прилетіло зовсім не за старі грішки.
В провінції з правосуддям справи ще гірші. Там навіть пересічних тітушок особливо не чіпали, бо хороше гарматне м'ясо зараз дорого коштує. До того ж, в деяких випадках працівники силових структур були з ними по один бік барикади – згадайте хоча б бійню під Дніпропетровською ОДА 26 січня 2014-го.
Про більш вартісних фігур і говорити нема чого. Той же Вадим Костюченко як один з організаторів того побоїща, за законами справедливості, мав би носити тюремну робу та шити мішки вісім годин на день. Але Україна – ще не зовсім Європа, тому він одягнений у дорогий костюм і сумлінно виконує обов’язки правої руки голови бюджетного комітету Верховної Ради Павелка. Ну хоч без депутатського мандату, і на тому спасибі.
І найдивнішим в цій історії є те, що карати ніби є кому, але насправді нікому. Про дивну лояльність МВС до колишніх бійців «Беркуту» було згадано вище, і це не єдина вада. СБУ давно грає у власні ігри, що є більше схожими на кримінал, ніж на боротьбу з криміналом. ГПУ все частіше нагадує людину, яка намагається заснути, рахуючи овець до ста, і постійно збивається з ліку. НАБУ та САП, які могли б притиснути деяких старих злодюг за нові грішки, все ще видаються бовванами на глиняних ніжках. Що лишається? Самосуди, «сміттєві люстрації» та інші протизаконні, з державної точки зору, методи.
Люстрація? Ні, не чули
Що з цього приводу думають на Банковій та Грушевського? А нічого, схоже. Можна скільки завгодно жартувати на тему «чому Ахметов не сидить», але ж він дійсно не сидить. Та що там олігарх, коли дрібнота, яка чотири роки тому проливала кров на Майдані, досі вільно пересувається Києвом та дихає на повні груди. Правосуддя, звичайно, десь таки існує, але не для тих, хто колись фактично постав проти української державності.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець