Оглядач Без Табу за допомогою результатів опитування суспільної думки, проведених групою Рейтинг, досліджує один з головних трендів останніх років в Україні – «Вітер еміграції».
Якщо вірити певним джерелам, чверть століття тому ледве не половина населення України мала бажання перебратися на постійне місце проживання до іншої країни. Причому мова йшла не про Росію або Білорусь, а про держави з ознаками недосяжних західних ідеалів. Потім, щоправда, виявилося, що подібна статистика – не більш ніж плід панічної уяви певних журналістів. Але правда полягає в іншому: чимало людей завжди бажають для себе кращого і задля цього готові навіть податися в далекі кращі. Що з цього приводу говорить вересневе соцопитування від групи «Рейтинг»?
Приблизно третина опитаних має бажання поїхати за кордон на постійне місце проживання. Географічної різниці при цьому не помітно – статистика є приблизно однаковою як у Львові, так, скажімо, і у Херсоні. При цьому за віковими категоріями вже є суттєві розбіжності. Серед представників старшого покоління (51+) до стрімких змін готовий лише кожен п’ятий, в той час як серед вікової категорії 18-35 бажаючих податися набирається трохи більше половини. Воно й не дивно, бо навіть добре відоме «покоління Пепсі» вже не завжди встигає за поточними реаліями, а пенсіонери і поготів. А молоді зі сформованими не до кінця звичками та системою цінностей адаптуватися десь з чистого листа завжди простіше.
Важливо, що за кордон люди воліють їхати не стільки за новими враженнями, скільки заради кращих умов життя. Про це заявили майже дві третини респондентів. Ледве не три чверті опитаних при цьому відзначили, що одним з ключових факторів для них є значно вища в порівнянні з українською зарплатня. Це нібито й не дивно, але практика показує, що пересічний програміст в одному з наших мегаполісів може цілком спокійно працювати у віддаленому режимі на серйозну американську компанію і отримувати на місяць близько трьох тисяч доларів. Навіть якщо вірити вітчизняним «комсольцям-приписникам» у відділах статистики, то це щонайменше вдесятеро більше за середню зарплатню в країні. А за більш-менш реалістичної оцінки (залежно від курсу валют) там п’ятнадцятиразова перевага може вималюватися. Тож чи варто кудись їхати?
Мабуть, все ж так що так. Зверніть увагу: забезпечена категорія респондентів значно активніше останнім часом ментально «сіла на валізи» ніж ті, хто перебуває за межею бідності або зовсім невисоко над нею. Часи змінилися – якщо раніше некваліфікований робітник від переїзду за кордон в фінансовому плані вигравав значно більше за спеціаліста рівня вище середнього, якого хвилювало перш за все професійне зростання, то тепер усе перевернулося догори дригом. Логічно, що люди, які можуть собі дозволити проживання в умовних Нідерландах чи Польщі, намагаються втекти подалі від нескінченного українського беззаконня, гармидеру та вічної відсутності гарячої води. А що робити на чужині тим, хто вдома заробляв близько однієї-двох сотень доларів на місяць? Навіть не намагайтеся уявити цю картину.
Все більше українців хоче залишити батьківщину
Якщо вже вести мову про географію, то тут можна говорити про справжню сенсацію. Зазвичай більшість потенційних емігрантів стверджує, що бажає перебратися до США чи Канади. Але в останньому опитуванні дві заокеанські країни зі спільним кордоном посіли лише третє та четверте місця з результатами відповідно у 22 та 21 відсоток. Трохи більше чверті опитаних, серед яких вже вистачає людей з досвідом роботи за кордоном, позитивно відгукнулися про можливі перспективі осісти у Польщі. А лідером з 34% раптово стала Німеччина. Ні, свої козирі у держави зі столицею в Берліні все ж, включаючи чималу діаспору з радянських республік. Але родзинка в тому, що стереотипи тут вже перестають працювати.
Лідирує Німеччина і в такій категорії, як країна для потенційного навчання власних дітей та онуків. Різниця у цифрах в порівнянні з попередньою добіркою тут невелика, хіба що Велика Британія вклинилася на другу позицію – ось тут якраз працюють позитивні стереотипи (Гаррі Поттер, Оксфорд тощо) та приклади дітей багатіїв. Характерно, що навіть у східних регіонах відправити нащадків на навчання за кордон бажають приблизно три з п’яти респондентів. Зізнайтеся чесно, не чекали такого від мешканців зрусифікованих регіонів? Авжеж, не чекали.
Реакція на скасування візового режиму з Євросоюзом видається дуже цікавою. З одного боку, трохи більше половини опитаних українців вважають, що безвіз однозначно піде країні на користь, та є особисто зацікавленими в цьому нововведенні. З іншого ж, 80% вважають, що спрощення процедури перетину кордону значно пришвидшить відтік кадрів та мізків на Захід. Десь ми вже чули щось подібне, чи не так? На початку дев’яностих, коли після розпаду СРСР виїздити за кордон в принципі стало простіше, дехто запевняв, що до двадцяти мільйонів українців поїдуть деінде в пошуках кращої долі. Чим все закінчилося? Та хіба що регулярними поїздками на заробітки до Росії, які лише останнім часом перестали бути настільки вже масовим явищем.
Ось і виходить, що наша людина нібито і хоче для себе кращого життя, але майже ніхто не розуміє, де і коли можна знайти необхідні передумови. Причому стосується це як старих, так і молодих. Те, що вдома все ж краще, доводить останній цікавий факт: 65% потенційних заробітчан заявили, що повернулися б до України за першої-ліпшої можливості.
От вам і Вітер еміграції.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець