Чого борці за існування 8 березня не знають про своє улюблене свято. Або не хочуть знати.
Про ініціативу Інституту національної пам’яті та особисто Володимира В’ятровича суттєво підкорегувати список українських державних свят відомо, мабуть, вже всім. Хтось вже встиг висловити з цього приводу цілком щире задоволення, інші так само щиро розливають на інститутському ґанку свинячу кров та підкидають жалобні вінки. Але проблема насправді не у вінках, а у суцільному незнанні матчастини як з боку прибічників реформ, та і з боку їхніх опонентів.
Розглянемо хоча б приклад 8 березня та пов’язані з цією датою міфи, щоб зрозуміти, наскільки усе погано.
Міф перший: свято, що відзначається 8 березня, має радянське походження
Міжнародний день жіноцтва як явище в принципі не міг виникнути ані у царській, ані у радянській Росії. Лівацька за своєю сутністю ініціатива виникла по інший бік Атлантики – американки і зараз за соціальною активністю зазвичай переважають мешканок Європи, а на початку минулого сторіччя і взагалі давали їм сто очок фори.
Радянська пропаганда цілком передбачувано приписала ідею святкування Міжнародного жіночого дня Кларі Цеткін. Але дещо все ж не збігається: підстаркувата німецька комуністка виголосила її під час Другої всесвітньої соціалістичної жіночої конференції, що проходила у Копенгагені в серпні 1910 року, а в США на той час вже було проведено три щорічних марші за права жіноцтва. А Соціалістична партія Америки ще у 1909 році оголосила "день жінок" національним святом, нехай він і протримався у цьому статусі лише до 1913-го.
Цікаво тепер подивитися на представників виду soveticus vulgaris, які сильніше за Сполучені Штати ненавидять хіба що Ізраїль (та й то не завжди). Як вам тепер відзначати свято, що зародилося на землі ідеологічних ворогів, пані та панове?
Міф другий: 8 березня – свято жіночої сутності в усіх її проявах
Якби хтось висловив цю думку в колі феміністок десь із сотню років тому, то гарантовано отримав би у відповідь стусана парасолькою. Жінки з активною громадянською позицією не для того мітингували та приковували себе кайданами до огорож владних організацій, щоб їх звично вважали стереотипно слабкою статтю. Навпаки, вони хотіли робити те ж саме, що й чоловіки. Усім відомо про заборону голосувати на виборах, яка була “нормальним" для того часу явищем, але мало хто згадає про те, що жіноцтву було заборонено виконувати певну роботу та займати певні посади.
Більше того, навіть в СРСР під час міжвоєнного періоду (коли, власне, і формувалася база червоної ідеології) у Міжнародний жіночий день вшановували перш за все "мужніх жінок", які брали на себе чоловічі обов’язки та відповідальність, раніше притаманну виключно чоловікам. Простіше кажучи, для радянської пропаганди умовна героїчна трактористка Паша Ангеліна як жінка була значно ціннішою за умовну Любов Орлову. Це було свято ідеології, а не банальний нудний бенкет із шампанським та квітами, до якого звикли останні кілька поколінь.
Міф третій: 8 березня є національним святом та державних вихідним в усіх поважних країнах
Однією з найбільших помилок прихильників свята є перебільшення його значення. Станом на 2017 рік його навіть не у всіх колишніх радянських республіках відзначають. Латвія, Литва та Естонія в цьому плані вирішили скористатися західним досвідом і прибрати з календаря зайвий червоний ден. Інші 12 колишніх членів СРСР відзначають Міжнародний жіночий день так само, як і раніше. Щоправда, десь його перейменували на День матері, як у Таджикистані, а десь просто не надають такого значення, як раніше.
Також 8 березня є державним вихідним у таких країнах, як Ангола, Гвінея-Бісау, Замбія, Камбоджа, Кенія, КНДР, Мадагаскар, Монголія, Уганда та Еритрея. Чи не здається вам, що цей список більше схожий на групу підтримки Росії в Раді Безпеки ООН, ніж на дійсно цивілізовану компанію? Отож бо й воно. У Лаосі вихідний цього дня мають лише жінки, у Китаї їм навіть такої честі не перепало – хіба що додому можна піти раніше. Якщо ж говорити про США та членів ЄС, на яких Україна намагається рівнятися останнім часом, то там про 8 березня навіть політичні сили лівого спрямування згадують останнім часом не завжди.
Варто, однак, зазначити, що Міжнародний день жіноцтва років з сорок тому було занесено до списку свят, що відзначаються під егідою Організації Об’єднаних Націй. Але тут є свої специфічні нюанси. По-перше, ООН – це ООН, тут через хронічний за визначенням гуманізм треба враховувати інтереси абсолютно усіх. По-друге, День Жіноцтва в контексті ООН нічим не відрізняється від Дня Землі чи Дня Африки – так-так, мова знову не про нудне застілля з обличчями у салаті, а про щось значно важливіше. По-третє, ніхто нікого не примушує робити цей день державним вихідним.
От і думайте тепер, що робити з таким святом.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Матеріал вперше побачив світ на Без Табу 8 березня 2017 року