"Ми Роботине на 3 вулиці брали 3 місяці. З такими темпами будемо 100500 років звільняти територію"... Такі слова я, на жаль, чую найчастіше, коли людина хоче обговорити поточну ситуацію.
І ось знаєте, окрім того, що це глибоке нерозуміння того, що відбувається. Це ще й банальна зневіра.
Чи розуміють такі коментатори, що у районі Роботиного-Новопокропівки-Вербового знаходиться головна лінія оборони ворога з по суті підземним містом?
Чи розуміють коментатори оперативно-стратегічну важливість цієї головної лінії оборони ворога? Розуміють, що трапиться, якщо вона буде прорвана по всій глибині на декількох ділянках? Хоча б до Солодкої Балки та Очеретуватого? Ні. Ні. І ще раз ні.
Від чого зневіра? Від реальності?
Це ж весело було спостерігати, як наші байрактари крили цілі ворожі колони, неприкриті ППО, бо вони зібралися прогулятися маршем по нашій території.
А коли ворог почав адаптовуватися, згадав свій досвід і кинув значні сили для проведення нових загальновійськових операцій - то це вже не так весело було дивитися, егеж?Зрозуміло, що коли ворог ставить на кон тупо все, то було б повною дурістю вважати, що це буде для нас легкою прогулянкою.
Це місяці та роки важких боїв. Тисячі втрачених життів найкращих українців та українок.
І буде дуже добре, просто ідеально, якщо наша країна впорається за 1,5-2 роки. Це не прогноз, це моя особиста думка, з якою ви можете бути незгодні.
А ми тепер в тилу обговорюємо "не допомагаю армії, бо корупція, а очільники обласних ТЦК маєтки будуть".
Ні, друзі, так воно не працює.
Якщо не допомагати армії зараз - то що буде за півроку-рік? Хлопці залишаться без корчів та fpv, без достатньої кількості мавіків, теплаків та ПНБ.
І ви вже не зможете дивитися відосики, де на голову чергового орка прилітає умовний вог. Тому що ні з чого скидати буде.
Якщо ви не допомагаєте армії - то ви не хочете нашої перемоги. Бо жоден уряд не здатен самотужки забезпечити все.
Тільки разом, тільки максимально згуртувавшись можна побороти ворога.
Який, до того ж, переважає тебе у 3 рази за мобілізаційним потенціалом, кількістю заліза та розміром економіки.
У нас ще 9,5 років тому забрали частину країни, а ми вже під кінець 2015 року забули, що таке АТО і що там десятки тисяч наших воїнів продовжували виконувати завдання.
Я дуже не хочу повторення цього процесу. Але ми, на жаль, дуже впевнено до цього йдемо.
Не треба так.
Згадайте лютий-березень 2022, і як тоді всі працювали на військо. Як закривали багатомільйоні збори навіть не за години.
І ви повинні розуміти, що коли ми бʼємо по території окупанта, то гуртуються вже вони. А у нас поки що зворотній процес. Це дуже сумно.
По території ворога бити треба, як і переносити бойові дії туди. Але без міцного тилу зробити останнє буде нереально.
Давайте братися за розум, приходити до тями і робити все для армії хоча б до перемоги. А бажано - завжди.
Головне - це потрібно прямо тут і зараз. Ніяк інакше. Ми переможемо тільки разом!