Як київський суддя, який виносив рішення проти активістів Майдану, пішов на підвищення

Без Табу публікує розслідування руху PROSUD про суддю з Києва Олега Васильченко, який відбирав права у активіста Майдану, а потім пішов на підвищення

Цього року закінчується або вже закінчився трирічний термін можливого покарання більшості суддів, які виносили неправосудні рішення під час Революції Гідності. Через повільність розгляду таких справ більшість із них уже уникнули будь-якого покарання.

Але оскільки жоден із державних органів так і не зібрав повний перелік суддів, залучених до репресій щодо учасників протестів, то залишається частина суддів, які виносили неправосудні рішення, але й далі перебувають у тіні, і щодо них навіть не ініційовані процеси перевірок та притягнення їх до відповідальності. Більше того, окремі з них навіть зайняли нові ключові посади у своєму суді після Майдану.

Знайомтесь, заступник Голови Подільського районного суду міста Києва – Олег Васильович Васильченко. У Подільському районному суді Олег Васильович працює з 2004 року, коли указом президента був вперше призначений суддею.

Під час Революції Гідності Олег Васильченко як мінімум двічі розглядав справи щодо учасників поїздки до Межигір’я 29 грудня 2013 року. Так, при розгляді справи щодо Пістуна М.М., який заперечував сам факт зупинки його представниками ДАІ, суддя Васильченко за відсутності водія та без заслуховування працівника ДАІ ухвалює рішення про позбавлення його водійських прав на 3 місяці.

В іншій справі за аналогічним епізодом щодо Махна О.В. сторона захисту наводить докази того, що громадянин Махно взагалі не керував транспортним засобом у цей день. Незважаючи на це та на відсутність у матеріалах справи доказів, що за кермом був Махно О.В., Олег Васильченко доходить висновку, що вина особи підтверджується, і виносить рішення щодо притягнення власника авто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу. Пізніше, після втечі екс-президента Віктора Януковича, сам суддя Васильченко і скасовує дану постанову на підставі Закону «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». А отже, суддя Васильченко знав, що ухвалював це рішення стосовно учасника мирних зібрань. Однак вже через 3 роки, заповнюючи декларацію доброчесності, Олег Васильченко «забув» про це та вказав, що не виносив таких рішень.

Очевидно, про винесення Олегом Васильченком рішень, які суттєво впливають на зменшення довіри до судової системи, забули і колеги-судді, які вже через кілька місяців після закінчення Революції Гідності, 15 квітня 2014 року, обирають Олега Васильовича заступником голови Подільського районного суду міста Києва.

Пізніше Олега Васильченка також призначають і суддею-спікером, тобто особою, яка є обличчям даного суду. Цікаво, що з 4 суддів-спікерів Подільського районного суду двоє виносили протиправні рішення стосовно активістів. Тобто, на думку самих суддів, саме таким і є обличчя їхнього суду, і весь Подільський суд повинен в очах громадськості асоціюватись із суддями, які використовувались для переслідування активістів.

Щодо майнового стану, то проаналізувавши декларації судді за 2014, 2015 та 2016 роки, ми бачимо, що основним доходом родини Васильченків є заробітна плата. Зауважимо, що дружина Олега Васильовича також є держслужбовцем, яка працює у Центральній виборчій комісії, а отже, також має досить скромну заробітну плату та заборону займатися бізнесом.

Однак скромні заробітні плати двох держслужбовців не заважають їм мати недешеве майно. Наприклад, дружина судді має у власності: дві земельні ділянки в Київській області загальною площею 26 соток, дві земельні ділянки в Одеській області загальною площею 87 соток та будинок на 258 кв. м. у селі Гатне, поблизу Києва.

А ось як виглядає цей будинок сьогодні:

Окрім цього, у власності судді Васильченка є також квартира в Києві площею 109 кв. м. За нашою інформацією, вона знаходиться у Печерському районі столиці, за адресою вул. Лесі Українки, 21а. Вартість квартири подібної площі сьогодні – від 160 000$.

13-річний син судді також має власне житло, щоправда, набагато скромніше, ніж його батьки: квартиру площею 52 кв. м. в с. Катюжанка Вишгородського району. Квартиру Івану Васильченкові подарували, коли йому було лише 5 років. Очевидно, що дана квартира і є тією нерухомістю, із надання в оренду якої родина Васильченків отримує прибуток трохи більше 3 тис. грн на рік.

Однак ситуація з майном не завжди була такою гарною: на початку суддівської кар’єри, у 2006 році, місцем реєстрації родини держслужбовців був аварійний гуртожиток МВС по вул. Житньоторзька, 8, що на Подолі. Непридатним для проживання цей будинок визнали ще 2005 року, однак у ньому дотепер проживає або принаймні зареєстровані понад 1000 осіб.

Припускаємо, що квартиру на Печерську родина судді отримала як службове житло, яке потім приватизувала.

Щодо рухомого майна, то дружина судді має право безоплатного користування автомобілем Volkswagen Touareg 2008 року випуску, який належить Ользі Мельничук. При цьому право користування автомобілем Оксана Васильченко набула відразу після його придбання – у 2008 році. Нам невідомо, ким є Ольга Мельничук родині судді та на яких саме умовах здійснюється керування авто, але це дуже схоже на схему, коли власник авто є лише номінально, а фактично воно придбане на кошти чиновника.

Окрім цього, у власності дружини судді є квадроцикл Kawasaki BF 750 2010 року випуску та бортовий причіп 2009 року.

Як бачимо, деякі судді, які ухвалювали рішення стосовно активістів під час Майдану, не тільки не понесли жодного покарання, але й отримали підвищення по службі та стали обличчям суду, в якому вони працюють. На жаль, це лише додатково підтверджує те, що суддівська система захищає сама себе, і суддів влаштовує те, що їх представляють колеги, які продовжують підривати довіру суспільства до судової системи.

Дана інформація буде офіційно передана до Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя.