Українські герої польського кривавого блокбастеру «Wołyń».
Директор Польського інституту в Києві Ева Фіґель сповістила вчора, що спеціальний показ фільму «Wołyń» в українській столиці за участю режисера Войцеха Смажовскі скасовано. Навіть не знаєш, як то сприймати. Образа чи ґонор? Радше одне й інше. Вельмишановне польське панство обурилося, що українці, які в пориві вдячності за підтримку впродовж останніх кількох років мали б скуштувати все, що їм піднесуть, несподівано обурилися.
Точніше, реакція українського суспільства на «Wołyń» виявилася вкрай різною. Помірковані евроінтеграсти готові перед польським паном плазувати аж настільки, щоб погодитися визнати командира УПА на Волині Клима Савура військовим злочинцем. Натомість браві свободівці під пам’ятником Тарасові Шевченку на Покрову договорилися до того, що сказали, мовляв, щоб не робилося тоді на Волині, то були наші люди, вони це робили на нашій землі і ми будемо їх виправдовувати. В контексті обурення появою того самого фільму, звісно. Проте найцікавіше, що майже всі ті оратори стрічки режисера Смажовскі не бачили. Навіщо, якщо є трейлери, рецензії і перекази з вуст у вуста?
Знані кіноексперти польського кіно про Україну відразу згадали екранізацію «Вогнем і мечем» Генрика Сенкевича Єжи Гофманом. «Там теж». Але що «там»? Нестримний у своєму коханні Богун, в любові такий же безпощадний, як на полі бою? Не знаю, як кому, але мені зіграний росіянином Домогаровим герой видається одним з найяскравіших типажів вільного козацтва. І типаж той зовсім не демонізований. Такий, що людськими життями рахуватися не звик, але воїном був благородним.
Пан Тягнибок долучається до промо-кампанії стрічки
У порівнянні із власне романом Сенкевича, який в середовищі української інтелігенції більше ста років тому викликав обурення, співставне с тим, що маємо нині с к/ф «Wołyń», стрічка Гофмана виглядала своєрідним кроком до примирення двох сусідніх народів. Показово, що фрагмент із «Вогнем і мечем», де Максим Кривоніс веде військо у бій під звуки запорозького маршу, досі залишається одним із найпопулярніших патріотичних роликів в українському сигменті соцмереж. Та й пісня «Гей, соколи», за великим рахунком, отримала нове життя в обох країнах саме після появи фільму.
Гофману вдалося перетворити антиукраїнський роман Сенкевича на пригодницьку стрічку, яка нікого не ображає, а росіянин Домагаров спромігся створити образ справжнього козака
А що доброго про Україну почерпне пересічний глядач, спостерігаючи дві з половиною години за кровавим місивом «Wołyń» авторства «Достоєвського від кіно»? Навіть українські діти в ньому відрікаються від польських ровесників, з якими раніше постійно бавилися, зі словами: «Не хочу тебе знати, бо ти лях». Герой-коханець Петро теж позитивний лише відносно. Бо ж рятував від заслання на Сибір лише кохану Зосю. На її рідних начхав. На симпатію поляків заслуговував, мабуть, лише чоловік, який вбив свого брата-упівця, коли той закликав знищити свою дружину-полячку. Але його роль там настільки епізодична, що в загальній канві залишається майже непомітною.
Тож чи варто дивуватися, що українські актори намагалися приховати свою участь у зймоках «Wołyńі»? Враховуючи, що більшість з тих 30-ти – галичани, вдома їх за таку причетність, м’яко кажучи, не похвалили б. Проте довго явне таємним не залишалося. Поляки пишаються роботою режисера Смажовскі, а гру акторів називають неперевершеною. Найперше, своїх, звісно. Але зірками суджено стати усім. Щойно список акторів і зіграних ними ролей був оприлюднений, як знайшлася нагода поіменно перелічити наших «леґіонерів». Принаймні, тих, чиї прізвища більш-менш відомі. Тож до «Петра» (Василя Василика) додаємо ще 15 персоналій.
Василь Василик, Львівський театр імені Марії Заньковецької
Роман Гавриш, Львівський театр імені Марії Заньковецької
Андрій Сніцарчук, Львівський театр імені Марії Заньковецької (грав офіцера НКВД)
Олесь Федорченко, Львівський театр імені Марії Заньковецької
Василь Коржук, Львівський театр імені Марії Заньковецької
Ірина Складан, Тернопільський обласний драмтеатр імені Тараса Шевченка
Олег Кирилів, Тернопільський обласний драмтеатр імені Тараса Шевченка
Ігор Наконечний, Тернопільський обласний драмтеатр імені Тараса Шевченка
Сергій Бачик, Тернопільський обласний драмтеатр імені Тараса Шевченка
Володимир Процюк, актор з Тернополя
Віталій Салій, Київський театр на лівому березі
Борис Тріус, Львівський Театр юного глядача
Олександр Чешеров, Львівський Театр юного глядача
Роман Скоровський, актор зі Львова
Ігор Данчук, Львівський Перший академічний український театр для дітей та юнацтва
Георгій Поволоцький, Київ (до того знімався в «Слугє народа»)
Можливо, театрали з галицьких міст (особливо – Івано-Франківська) і столиці впізнають поміж акторів «Wołyńі» й інших 14 земляків. Окремі з тих, кого вже засвітили через соцмережі, начебто відчутно напудилися. Персоналії вони в своїх містах відомі, тому сподіватися, що перешумить і стихне, марно. І казочка про те, що «нічого поганого в цьому фільмі немає», теж не сильно спрацьовує.
За моєю інформацію, обурилися безпринципністю українських акторів навіть діаспоряни. Один зі згадуваних вище театрів отримав дуже привабливе заокеанське запрошення. Однак нині, після оприлюднення прізвищ, гастролі під загрозою зриву. Українці з Північної Америки сприйняли вчинок митців дуже близько до серця. І то вони ще тої горезвісної картини пана Смажовскі не бачили.
Ось і виходить, що через захланність окремих діячів під сумнів поставлена репутація поважних театрів. Хоч їм що до цього? Продавшись раз, продадуться й вдруге. Тим паче, що країна, яка залюбки приймає українських запроданців, - під боком. І фільми агітаційні вона знімає частіше, та ще й такі, що навіть панові Смажовскі не снилися. При цьому не кажіть, що вони не патріоти. «Я украінєц, но сємью карміть надо», - висловлювання відомого футболіста Євгена Селезньова може слугувати всьому цьому співочо-акторсько-футбольному бомонду за дороговказ.
Іван Вербицький, спеціально для Без Табу