Історія повторюється. Панічна поведінка президента Порошенка та його оточення доводять це та нагадують стару максиму – той, хто вбив дракона, сам врешті решт стає драконом.
Тринадцять років тому, коли в Києві вирувала Помаранчева революція, правляча еліта і начебто підконтрольні їй силові структури навіть не знали до пуття, що робити, кого боятися і чи варто когось боятися взагалі. Конфлікти, що завершувалися сутичками, все ж мали місце, але переважно у провінції. А до столиці можна було спокійно потрапити, скажімо, в день матчу Динамо – Рома під акомпанемент сніговію, придбавши квитки на поїзд туди-назад в день відправлення. Погуляти містом, символічно відзначитися на Майдані Незалежності, заночувати після футболу десь у знайомих і податися додому ранковим експресом – завдання надто просте, навіть незважаючи на чутки про те, що в Київ нікого не пускають і нікого не випускають. Юний ще автор переконався в цьому на практиці.
Майже чотири роки тому, коли країну знову охопила революційна хвиля, правляча еліта та тепер вже повністю підконтрольні їй силові структури проґавили зав’язку і вирішили поспіхом діяти за принципом «від зворотного». От тільки виявилося, що захмарний рівень насилля і свавілля є настільки ж неефективною зброєю проти справжніх революціонерів, як і миролюбно-байдужий підхід зразка 2004-го. Знову в підсумку перемогли ті, хто мав перемогти за законами справедливості. Але одне питання не виходило з голови: як себе поводитиме верхівка, коли хтось спробує влаштувати хоча б імітацію перевороту?
Відповідь раптово було отримано теплими жовтневими вечорами 2017-го.
По-перше, на Банковій чітко усвідомили: нема людини – нема проблеми. Усвідомили та в авральному режимі за допомогою сил правопорядку заблокували вулицю Грушевського з усіх боків. Найцікавіше те, що від непотрібних казусів ця блокада все одно не застрахувала. То «дикі гуси» з приватної охоронної конторки імені Семенченка підбере загублені недосвідченими «космонавтами» захисні щити і облаштує власні барикади. То якісь непевні молодики дадуть копняка герою кримського порятунку Юлію Мамчуру і залишаться так само безкарними, як і учасники попереднього епізоду. Мешканці імпровізованого наметового містечка і взагалі певний час розташовувалися у місці з найбільшою концентрацією поліцейських – хоча б їм врешті-решт нагадали, хто тут влада. Але примовка про «молодців проти овець» і досі висить на язиці.
По-друге, Петро Порошенко та його оточення так само спішно вирішили захистити свою приватну власність. Шлях на Козин до резиденції Порошенка, скажімо, було перекрито ще в ніч на середу, хоча причин для використання чималої кількості військової техніки начебто не було. Можна, звичайно, зауважити, що громадські активісти вже неодноразово заїжджали у гості до голови держави (причому за дивним збігом обставин виключно тоді, коли його не було не те що вдома, а навіть в межах країни). Але кожен з цих візитів псував нерві хіба що президентській службі охорони, яка і зараз з будь-якими форс-мажорними обставинами напевно впоралася б. Тим більше, що один з організаторів попередніх невдалих козинських рандеву Віталій Шабунін від участі в поточному протестному русі вже відхрестився.
Значно кумедніше виглядає спроба терміново посилити редути президентських володінь в межах Києва. Так-так, мова про ті самі ділянки на Печерську, які Порошенку з Кононенком майже задарма дісталися два роки тому. Ще позавчора тут було тихо-тихесенько, але на ранок середи паркани на Радіальній, 5 було прикрашено колючим дротом із максимально практичною метою, а на обмеженій цією оборонною спорудою території було помічено невідомих охоронців без розпізнавальних знаків. За бажання можна приймати ставки на те, що відданий служака Гелетей надіслав своїх хлопців з УДО в «напівцивільному» одязі. Але походження «сторожових псів» - не найцікавіший нюанс цієї історії.
Чи є взагалі сенс президенту та його свиті боятися власного народу? Якщо відштовхуватися від того, що на акції протесту до столиці народ злетівся здебільшого зубожілий, то швидше так, ніж ні. Але щоб повірити у бажання візитерів та місцевих люмпенів налетіти на панські маєтки і повиносити звідти килими, телевізори та інші скарби, треба непристойно довго зачитуватися «Собачим серцем». Насправді людей, здатних перемахнути навіть через триметровий паркан без колючого дроту, під Радою набралося б в кращому випадку зо дві-три сотні. Такими силами революцію навіть десь в Ліхтенштейні не влаштуєш.
Проте традиція дмухати на холодну воду вимальовується вже досить чітко. Про це говорить і блокування спроб масових виїздів до Києва з провінції за допомогою політичних зв’язків. В Кривому Розі, скажімо, достатньо зателефонувати міському голові на прізвище Вілкул – тому самому, що має безпосередній стосунок до місцевого перевізника-монополіста під назвою «Севертранс». Після такого дзвінка ви орендувати бодай мікроавтобус для поїздки до столиці і назад не зможете за найсильнішого бажання..
От тільки чи не схоже це на передчасні прояви параної? І що буде, коли стільці під представниками еліти, яка прийшла до влади на хвилі Революції Гідності, насправді почнуть хитатися? Краще не питайте.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець