Оглядач Без Табу констатує хронічні негаразди в українській медицині та вказує, які проблеми медичної галузі команді Уляни Супрун не розв’язати самотужки.
Медична реформа в Україні видається настільки потрібною та життєво необхідною річчю, що деякі суперечливі моменти просто не кидаються в око. А між тим варто пам’ятати, що вирішити миттєво деякі проблеми команді Уляни Супрун не вдасться в принципі. Та й не миттєво теж, оскільки зусиль самого лише Міністерства охорони здоров’я тут буде замало. Іноді потрібне буде втручання інших відомств, які до медицини стосунку нібито не мають.
Не #перемога, а лише початок роботи
Скажімо, після аналізу проекту реформи жодним чином не прописані механізми відповідальності за помилки медиків, які завдають шкоди або навіть призводять до смерті пацієнтів. Вживати узагальнюючий термін «лікарська помилка» тут буде неправильно з юридичного боку, оскільки під нього і лікарський злочин сховати можна легко. Фактично медики зараз готові брати на себе будь-який ризик, але за тієї умови, що відповідальність все одно нестиме хворий – знав же ж, на що йшов. А якщо не знав?
Історія простої людини з фейсбучного флешмобу #вимагаю_медреформу
Візьмімо до розгляду доволі типовий приклад. До лікарні швидкої допомоги привозять хворого з приступом якоїсь гострої хронічної болячки. Задля стабілізації стану його необхідно терміново покласти під крапельницю. За кілька годин хворий помирає, причому не з тієї причини, з якої його привезли, а від алергічного шоку. При цьому про алергію на певний препарат не знав ані сам пацієнт (бо вживати його раніше не доводилося), ані його родичі. Увага, питання: а чи мають понести відповідальність за цю смерть медики, що не взялися перевірити наявність/відсутність алергічної реакції?
В тому-то й проблема, що жодна стаття жодного з цікавих в даному випадку українських законів і кодексів чіткої відповіді не дає. Можна скільки завгодно тягатися по судах, але без конкретних формулювань підсумки можуть бути зовсім несподіваними. Дивно, що МОЗ не звернувся за допомогою до кваліфікованих (не обов’язково українських) юристів, що могли б допомогти встановити ясність і дещо переписати. А так маємо повну незахищеність пацієнта від некваліфікованих дій медиків. Навмисних чи ненавмисних, свідомих чи несвідомих – питання геть інше.
Лікарі та хворі – паралельні світи #вимагаю_медреформу
До речі, проблеми з кваліфікованими кадрами мають спіткати українську галузь охорони здоров’я так чи інакше. Це той рідкісний випадок, коли реформа в поточному вигляді на початковому етапі спрацює не в плюс, а в мінус. Звичайно, одним з її позитивних наслідків стане боротьба з тими, хто отримує зарплатню за присутність на роботі, а не за її виконання. Проте навіть у Києві лікарів деяких спеціальностей у державних закладах зараз вже не вистачає хронічно. А на місце вічних пенсіонерок, що приймають в кращому випадку два десятки пацієнтів на місяць і розважають себе гарячим чайком, в більшості випадків прийдуть люди зі специфічно низьким рівнем знань та навичок.
Кадрове питання
Якось вже доводилося говорити про те, що ВНЗ медичного профілю в Україні за кордоном зазвичай не сприймаються всерйоз, як і їхні дипломи. Вони користуються популярністю серед країн «третього світу», чиї проблеми з освітою суттєво переважають аналогічні українські. Але зараз почали поширюватися чутки про те, що навіть деякі держави Африки та Азії найближчим часом припинять визнавати українські дипломи медиків, коли мова заходитиме про роботу на їхній території (або вже заборонили). Офіційних підтверджень цих чуток поки нема, але якщо це дійсно станеться, то мало хто здивується – останніми роками ми надто вже відхилилися навіть від недосконалих радянських стандартів, що вже говорити про світові.
Що можна зробити в даному випадку? Щонайменше, об’єднати зусилля з Міністерством освіти та науки, адже Лілії Гриневич та її підлеглих ця проблема теж стосується. Зараз серед молодих лікарів все ж є певна кількість дійсно кваліфікованих кадрів, але до державних клінік вони здебільшого не подадуться, бо у приватному секторі їм можуть запропонувати кращу зарплатню. Але в цілому становище досить кепське. Для підняття рівня знань треба піднімати рівень викладання, та що робити, якщо зі зрозумілих причин на місце старих викладачів приходять їхні менш кваліфіковані вихованці? На щастя, регресія поки є арифметичною, а не геометричною. Проте з нею все одно треба щось робити.
Так чи інакше, а проект медичної реформи до порядку денного Верховної Ради вже потрапив, нехай і в досить сирому вигляді. Треба усвідомлювати, що ухвалити його з першої чи другої спроби навряд чи вдасться – надто вже багато своїх людей серед так званої «медичної мафії». За цим визначенням ховаються реальні імена та прізвища – наприклад, клан Богатирьових, голова якого почала будувати власну вертикальну систему ще до того, як стала депутатом останнього скликання ВР УРСР. Тому нестача голосів не має нікого дивувати.
Типова історія, що підтверджує необхідність змін
Але незалежно від підсумку голосування відповідальні особи мають розуміти, що законопроект цей вимагає суттєвого доопрацювання. Бо якщо тут щось міняється, а поруч не міняється нічого, то й реформу повноцінною назвати не можна. До того ж інтереси пацієнтів теж треба повноцінно враховувати, а не кліпати очима, як це зазвичай було раніше. Крім позитиву треба також звертати увагу і на менш приємні речі.
Павло Кухта отримав репутаційного облизня за невдалі маніпуляції
Ну і статистикою не треба маніпулювати, як це роблять деякі члени команди Уляни Супрун. Будьте здорові.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець