Автор Без Табу пояснює, чому головний клоун вітчизняної політики Одег Ляшко та РПЛ будуть аутсайдерами на наступних виборах. Але причина, на жаль, не в тому, що українці порозумнішали.
До когорти політсил-довгожителів з парламентської точки зору потрапити важко. Ще важче повертатися назад після того, як через цілком об’єктивні причини довелося пропустити бодай одне скликання. В цьому за останні чотири роки чудово переконалася ВО «Свобода», якій для подолання прохідного бар’єру не вистачило дещиці. За цей час одразу декілька партій встигли частково чи повністю взяти до використання джентльменський набір тез начебто право-радикальної ідеології. А звичні спонсори знайшли собі інших фаворитів на нібито протестному поприщі. На виборах до дев’ятого скликання Верховної Ради об’єктивний максимум «Свободи» – це 3-4% у голосуванні за списками і кілька перемог на мажоритарних округах. Бо випасти з потяга можна лише раз.
Ніхто серед нардепів скликання восьмого не розуміє це так, як Олег Ляшко. Наміри протягнути наступного року до парламенту «За життя» разом з Медведчуком та його талановитою дружиною вже стали очевидними навіть для тих, хто на політиці не розуміється. Різноманітні «Волі народу» та «Відродження» самостійними структурними одиницями вважати нема підстав та сенсу – подивіться на 95% голосувань за важливі законопроекти, по яких позиції усіх уламків колишньої ПР збігаються. За такого розкладу головним «претендентом на виліт» (попри соціологію сьогодні) стає саме РПЛ, і пояснити це можна дуже легко.
Ляшко за "золоте теля" / прес-служба РПЛ
По-перше, у так званих «радикалів» начисто відсутня чітка ідеологічна позиція. Простіше кажучи, за кілька років вони досі не визначилися, з яким саме виборцем їм краще працювати в першу чергу. Як і належить будь-якому небезталанному вихідцю з-під крила Тимошенко, Ляшко та однопартійці намагаються відповідати запитам прорадянського електорату та не надто заможних бюджетників. Але смикання в інший бік (наприклад, участь у початковому варіанті коаліції восьмого скликання) збивають потенційну електоральну базу з пантелику. Не дуже виходить у Ляшка стати своїм і на Донбасі – всі старання медійної імперії Ахметова та поїздки до шахтарів перекреслює кумедне відео про «Борю, який начебто щось не те робив пасивному Ляшкові». Це зрозумів, схоже, й сам донецький олігарх, бо суттєво врізав своєму улюбленцю ефірний час.
Якщо тебе підтримує Ющенко - в тебе проблеми
Власне кажучи, відсутність стабільного політичного вектору помітна вже під час аналізу складу парламентської фракції РПЛ. За великим рахунком, це набір випадкових людей, більшість з яких за інших умов навряд чи були б знайомі і точно не сиділи б в одному приміщенні. Навіть у «Батьківщини» різниця між поколіннями та поглядами майже миттєво стерлася, і «нові молоді обличчя» дуже швидко перетворилися на нудних та нецікавих лівоцентристів. А до списку «вилоносців» кандидатів, схоже, добирали задля контрастності.
Є непогано підкований в економічних питаннях Галасюк? Давайте врівноважимо картину Кошелєвою, яка має два невідомо де придбаних дипломи про вищу освіту, і при цьому Конституцію ніколи в житті не бачила. Плануємо зацікавити патріотів присутністю в списку Шухевича-молодшого? Так давайте підіграємо іншій стороні конфлікту, запустивши до Ради неприхованих агентів Кремля на кшталт відсутнього вже Артеменка або просто дрібних махінаторів на зразок Лінька. Якась неїстівна суміш, їй-богу.
По-друге, РПЛ – єдина з парламентських фракцій, що не має сталої можливості рекламувати себе через медіаресурси без допомоги та/або згоди інших політсил. Хтось може нагадати, що Тимошенко теж не має, скажімо, власного телеканалу, але доки російський нафтодолар знову не почав стрімке падіння, гроші для оплати будь-якої нав’язливої реклами у неї будуть завжди. А Ляшко зараз не має подібних преференцій навіть на правах елітної обслуги Ахметова та Льовочкіна. Середній ефірний час в новинах підрізали, оскільки донецькому клану і самому треба починати масштабну розкрутку, і тягнути за собою Медведчука з Рабіновичем та Мураєвим, які за рахунок лише власної «кишенькової імперії» багато не наберуть.
Радикали у мишоловці / пресс-служба РПЛ
Тому і доводиться «радикалам» діяти не кількістю, а «якістю». Он Ігор Мосійчук, наприклад, протягом тижня вліз одразу у дві бійки з іншими носіями мандатів. Спочатку вже після ефіру на NewsOne перепало «носію європейських цінностей» Сергію Лещенку, а трохи згодом вже на прямому в режимі онлайн сам соратник Ляшка був відправлений у нокаут Сергієм Шаховим. Розрахунок начебто і видається тонким – або ліберали-єврооптимісти, або проросійські консерватори таки мають виявити прихильність до РПЛ. Але насправді подібні трюки працюють в інший бік – в мінус, а не в плюс.
Соціологія поки що не ставить «вилоносців» до зони ризику. Але зрозуміло, що найбільш об’єктивними результати різноманітних опитувань бувають за місяць-два до виборів, коли пересічний українець вже визначився, за кого голосуватиме. Проте вже зараз майже ніхто не дає РПЛ більше 7-8 відсотків. А за рахунок досвіду попередніх скликань та робочої погрішності в районі 3% можна зробити невтішні попередні висновки. Вищезгадана «Свобода» провела до парламенту хоча б кількох мажоритарників. А скільки представників «радикалів» чотири роки тому перемогли на одномандатних округах? Правильно, жодного. Ба більше, від вильоту Ляшка та строкатого набору однопартійців з числа парламентських фракцій сам парламент нічого не втратить. Бо Верховна Рада все ж повинна задовольняти потреби населення хлібом, а не видовищами. А на додачу ще й життєво важливі закони приймати.
Партійна дисциплина)
І здається, що саме через нерозуміння власних функціональних обов’язків дехто вже наступного року ризикує бути списаним в тираж.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець