У полі зору оглядача Без Табу та українських силовиків – одна з найзаможніших та наймерзенніших родин нашої держави – клан Вілкулів.
Чотири роки тому майбутнє клану Вілкулів здавалося настільки безхмарним, що в це було навіть важко повірити. Батько - Юрій Вілкул - узяв під контроль увесь до останнього закутку Кривий Ріг – найбільше з тих українських міст, що не є обласним центром. Син – Олександр Вілкул - за сприяння президента Віктора Януковича очолив Дніпропетровську облдержадміністрацію, а це означало доступ до шалених фінансових і людських ресурсів. Ці двоє взялися немов би нізвідки і за короткий час перетворилися на значущих гравців в українській політиці.
Ба більше, говорити в даному випадку варто було навіть про вихід на міжнародний рівень. На піку своєї недовгої слави Олександр Вілкул став однією з найвагоміших фігур в уряді кровосися Миколи Азарова. В Москві чудово розуміли, що підстаркуватий винахідник нового діалекту української мови скоро зійде зі сцени, оскільки президент довіряв прем’єр-міністру все менше і менше з кожним днем.
Дефіцит харизматичних постатей в Партії Регіонів відчувався з перших днів її існування. І тому не дивно, що на безініціативного та безхарактерного, але, перш за все, молодого політика зробили ставку в Кремлі. Саме це Олександра Вілкула поки що і рятує.
Навіть після Революції Гідності пряма підтримка кремлівських кураторів дозволяла Вілкулу-молодшому навіть періодично дурити самого Ріната Ахметова, який свого часу був його локальним покровителем. Ну а про кадрові питання годі й говорити. Дійшло до того, що в Кривому Розі навіть осередки начебто далеких за ідеологією від «регіоналів» партій очолювали не просто наближені до клану Вілкулів люди, а його безпосередні члени. Скажімо, головним спікером від «Батьківщини» тривалий час була така собі Ольга Бабенко – друг дитинства/юності Олександра Вілкула та (якщо вірити досить достовірним джерелам) його кума.
Але правда в тому, що псувати стосунки з Рінатом Ахметовим небезпечно навіть для явного агента Кремля з непоганим прикриттям та матеріальним забезпеченням. Коли власник «Метінвесту» зрозумів, що за втратою дорогоцінних мільйонів стоїть в тому числі його колишній протеже, негайно вжив необхідних заходів. Спочатку систему гірничодобувної промисловості в окремо взятій агломерації було змінено таким чином, щоб клан Вілкулів та їхня обслуга не мали доступу до ГЗК. А потім, схоже, було використано легендарну підказку «дзвінок другу» - і в ролі цього друга зненацька (не для всіх, звичайно) опинився Петро Порошенко власною персоною. Нічим іншим довгоочікуваний початок переслідування злочинної родини з боку силових структур пояснити не можна в принципі.
Так, можна скільки завгодно нагадувати про те, що республіка у нас нібито парламентсько-президентська. Але за останні три роки абсолютно усі рішучі ходи силовиків відбувалися лише після схвальної команди з Банкової. То перша леді може не повідомляти президенту про свої наміри – усі ж інші мають жорстко звітувати перед Петром Порошенком.
Нині є очевидним той факт, що назбирати необхідну кількість голосів для зняття депутатської недоторканості з Вілкула-молодшого найближчим часом буде неможливо. Тож доведеться сконцентрувати увагу не на найбільшій рибі у ставку, а на комусь дрібнішому. Доказів злочинної діяльності, якщо вже говорити відверто, вистачає. Фінансові махінації у виконанні певних представників влади Кривого Рогу давно вже не є ні для кого таємницею. Згадайте хоча б вибори міського голови, що розтягнулися тут майже на півроку – порахувати, скільки бюджетних коштів було витрачено на різноманітні фальсифікації, зараз буде важко, але в теорії цілком можливо.
Феміда прозріває
Біда в тому, що потенційний головний свідок (він же - один з головних підозрюваних), права рука Вілкула-старшого Євген Удод, зник у невідомому напрямку саме тоді, коли прокуратура нарешті отримала законну можливість затримати його. Можна скільки завгодно відбріхуватися з приводу нібито відпустки, але інтуїція підказує дещо інше: колишній голова Дніпропетровської облради зараз перебуває десь між Сергієвим Посадом та Ростовом-на-Дону і повертатися до рідного міста не планує в принципі. Кількох інших поплічників Вілкулів теж поки не вдалося дістати.
Біда ще й в тому, що місцеві управління силових структур контролюються якраз правлячим кланом. Не Україна, а Італія часів мафіозного розгулу, їй-богу! І тому в цій історії навіть міжвідомча війна не має нікого особливо дивувати, бо конфлікт інтересів є неминучим. Цікаво, як поведуть себе найбільш публічні особи – наприклад, Юрій Луценко чи Анатолій Матіос, який тут начебто й ні до чого, але все ще бажає зробити собі гучне ім’я в хорошому сенсі. Причому самі, а не з озираннями в бік президента.
Але знаєте, що лякає насправді? Чимало мешканців Кривого Рогу в кращих традиціях харківсько-стокгольмського синдрому несамовито підтримують свого бургомістра-злодія та його одіозного синочка, незважаючи на негаразди, які доводиться терпіти під час їхнього царювання. Достатньо подивитися хоча б на якість дорожнього покриття між ПГЗК та Інгульцем чи тарифи на опалення (щонайменше 40 гривень за квадратний метр проти 16-20 в обласному центрі), щоб зрозуміти – добробут електорату тут нікого не хвилює. Народна любов, нажаль, частенько буває сліпою.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець