Ситуація з видобутком рибної продукції у нашій країні залишає бажати кращого вже багато років. За останні роки маємо величезне падіння вилову у частині Чорного моря поблизу Криму, а також погіршення доступу до ресурсів Азовського моря через агресію Росії та неадекватні квоти на видобуток.
У морських акваторіях держави за рік ледве виловлюються 19 тисяч тон біоресурсів. Ну і якщо об’єктивно оцінювати промисловий потенціал Чорного та Азовського морів – він не має великих перспектив.
Абсолютна більшість морепродуктів, які споживають українці – імпортні, придбані за валюту в інших країнах. На цьому можна було б поставити крапку, сказавши вкотре, що це і є наш рівень. Але, поки що, це не так.
В Україні ще залишилися буквально декілька підприємств, які працюють у десятках тисяч кілометрів від українських морів та знаходяться на передньому краї світової морської промисловості.
Самим потужним та об’єктивно найбільш перспективним з цих підприємств є миколаївське ТОВ "ІКФ", що керує океанським риболовним траулером РКТ-С "Море Содружества".
Побудоване в Миколаєві, це промислове судно ні що інше як великий і автономний плавучий завод повного циклу, що працює в Антарктиці. Саме там судно виловлює один з найцінніших та найперспективніших сьогодні морських продуктів – антарктичний криль. Одне підприємство з одним судном виловлює та переробляє за сезон стільки ж морепродуктів, скільки уся риболовна галузь України разом – до 25 тисяч тон антарктичного криля. Таким чином, можна стверджувати, що одне підприємство формує цілу галузь економіки.
Для когось Антарктида – суцільна романтика, Крижаний континент, сповнений загадок та героїзму полярних експедицій. Між тим Антарктика – і сам материк, і прилеглий до нього Південний океан – це останні не до кінця розвідані та майже не вичерпані природні ресурси нашої планети. І якщо мінеральні ресурси поки лишаються недоступними і через суворі умови, і завдяки міжнародній забороні на їх видобуток (яка діє до 2048 року), то біологічні ресурси Південного океану успішно експлуатуються і головним ресурсам е антарктична креветка – криль, який вважається останнім живим ресурсом планети, що має величезний запас для розширення промислу. Історія знає декілька прикладів з минулого, коли через той чи інший морський ресурс країни були готові навіть до силового протистояння. Можна згадати "тріскові війни", конфлікт на Фолклендських островах тощо. Зараз новим об’єктом протистояння стає антарктичний криль. Широкі наукові дослідження, промислові та економічні прогнози, велика кількість нових промислових суден – це все красномовно говорить про неабияку зацікавленість країн-учасниць розвивати і розширювати видобуток антарктичного крилю. На судні РКТ-С "Море Содружества" встановлене і працює спеціальне наукове обладнання. Вимірювана на сьогодні кількість антарктичного крилю є достатньо великою, міри по його контролю та збереженню дуже прогресивні і ефективні. Для таких країн як Норвегія, Китай, Південна Корея, Чилі цей морський промисел – перспектива десятиліть. Серед учасників крилевого промислу точиться жорстка конкуренція. Участь України в крилевому промислі – це як членство в елітному закритому клубі. І треба відмітити, що українське судно і український екіпаж (а це майже 90 громадян України, серед яких унікальні спеціалісти) за останні роки досягли неабияких успіхів, таких результатів вилову і переробки вітчизняні судна не досягали навіть за радянських часів. Але, як стало відомо, керівництво компанії ТОВ "ІКФ" констатує, що промисловий рейс 2020-2021 рр. може стати останнім в історії українського антарктичного рибальства.
Продукція ТОВ ІКФ - заморожене м’ясо антарктичного криля, крилеве кормове та харчове борошно – реалізується в Україні та за її межами. М’ясо крилю – це справді унікальний морепродукт. Він містить білки, цінні жирні кислоти, низку мікроелементів, зокрема дуже важливі зараз цинк та йод. Наприклад, за офіційними даними МОЗ України, залежно від віку добова потреба людини в йоді складає від 90 до 300 мкг. Більшість мешканців України щодня споживає лише 40–80 мкг йоду на добу.
До 2020 року власники та керівництво компанії планували розширювати бізнес – запустити на території України виробництво надпопулярної у світі крилевої олії (українцям цей продукт відомий як Omega-3 Krill Oil, що зазвичай купляють у США на майданчиках Amazon чи iHerb), а також кормів та кормових добавок для рибоводства, промислового тваринництва та домашніх тварин.
Якщо вимірювати грошима, то річний обіг діяльності компанії сягає сотень мільйонів гривень. Але казати треба не тільки про прибуток від бізнесу, але й про наукові місії міжнародного значення, присутність України в Мировому океані, а також величезні суми податків та забезпечення чималої кількості людей гідною зарплатнею.
Але впровадити в життя ці амбітні плани наразі неможливо. Ба більше, під величезним питанням опинилося саме виживання компанії. І фактично єдиний можливий вихід із ситуації для підприємства призведе до дуже суттєвих втрат України.
Справа в тому, що через тотальну незграбність бюрократичної системи держави під величезною загрозою наразі перебуває найважливіший для будь-якого бізнесу етап – реалізація виробленої продукції. Величезний апарат чиновників, застарілі закони та норми, немов кайдани тримають український бізнес від розвитку тими темпами, в яких вже давно працює увесь Світ. В цьому контексті історія ТОВ "ІКФ" є дуже наглядною ілюстрацією того, якою інертною та пасивною може бути держава по відношенню до операторів ринку, особливо у шокових умовах, таких як зараз.
Як для усіх українських виробників продуктів харчування та кормів, виконанням усіх вимог безпечності і якості продуктів ТОВ "ІКФ" опікується Держпродспоживслужба України. Згідно Законам України "Про ветеринарну медицину", "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин", безпосередній контроль за роботою підприємства покладено на Обласне та Міське Управління ДПСС Миколаївської області та м. Миколаїв.
Через віддаленість району промислу, ТОВ "ІКФ" не може заводити судно в українські порти, економічно це абсолютно неможливо. Тому компанія регулярно, за власний кошт не один рік організовувала відрядження тих чи інших спеціалістів ДПСС України на перевірки виробничих потужностей (власне судна "Море Содружества"), або для безпосереднього огляду готової продукції перед оформленням будь-яких ветеринарних документів, адже цього вимагає діюче законодавство. Такий "туризм", звичайно, не був а ні зручним, а ні дешевим варіантом вирішення питання, але іншого не було. Співробітники ДПСС України подорожували до Китаю, Південної Африки, Уругваю та інших країн де перебувало судно, або вантаж в транзиті. Можливо, за такою процедурою компанія ТОВ "ІКФ" могла б працювати і далі, хоча неодноразово намагалися полегшити процедуру, виключивши з неї хоча б необхідність відправки інспекторів для огляду готової продукції, адже відбір зразків та лабораторні дослідження цілком можна доручити міжнародним аудиторськім компаніям, як це робиться в усьому світі. Виробництво працює за системою HACCP. Скажемо більше, на судні працює своя акредитована лабораторія, яка контролює основні параметри безпеки продукції.
Дорого, повільно, але система державного контролю у випадку ТОВ "ІКФ" працювала. До тих пір, доки не почалася пандемія Covid-19 і пов’язані із нею обмеження на пересування громадян.
Жодних шансів направити інспекторів для огляду вантажу перед виданням ветеринарних документів навесні цього року у ТОВ "ІКФ" не було. Отримання звичайних ветеринарних сертифікатів для експорту продукції клієнтам та для ввозу в Україну перетворилося на справжню катастрофу. Варто лише сказати, що одна із партій продукції діставалася пункту призначення майже півроку, а загальні збитки на транспортування контейнерів із порту в порт становили 500 тисяч доларів США. Все це через те, що компетентні служби України не могла видати ветеринарні документи без факту безпосереднього огляду вантажу.
Наразі, усі ініціативи з боку ТОВ "ІКФ" в плані корекції законодавчих норм під нові реалії, отримують відмову Мінекономіки. Там не хочуть змінювати закони в інтересах однієї компанії. Не беручи до уваги те, що ця одна компанія – є ціла окрема галузь, просто вона остання, з тих хто залишився.
Постійну зацікавленість у видобутку антарктичного крилю проявляє Росія. Минулого року вона провела дослідницьку експедицію і готується отримати ліцензію для свого першого судна. Китай цього року подав заявку на ліцензію для шести кораблів. Також китайці дуже зацікавлені в отриманні технологій переробки антарктичного крилю, які використовує тільки ТОВ "ІКФ" (так, є і такі). Нове судно минулого року відправила в рейс Норвегія. Так, сьогоднішній світовий лідер крилевого промислу – норвезька компанія "Акер Біомарин" - нещодавно шляхом продажу акцій залучила понад 200 мільйонів доларів прямих інвестицій у розширення свого антарктичного бізнесу.
Однак Україна фактично закриває свою історію як морська держава яка здатна здійснювати рибопромислову діяльність в Мировому Океані. Держава понесе суцільні збитки – мільйони гривень не надійдуть до бюджету, моряки із унікальною спеціалізацією залишаться без роботи або почнуть працювати під прапором іншої держави.
Загалом вести промисел серед плавучої криги – справа нелегка, хоч і дуже перспективна. А от перспектив пробити або розтопити кригу української бюрократії поки що не видно.
Україна знову на роздоріжжі між історією успіху, історією про вкрай перспективні інвестиції у майбутнє (для яких не потрібно ні копійки коштів держави – все інвестує приватний бізнес), про високі прибутки, податки, робочі місця та міжнародний престиж – і історією чергової "зради", коли постсовкова українська бюрократія успішно задушить перспективну галузь виробництва навіть за тисячі кілометрів від рідної землі. Побачимо, яка з двох історій відбудеться.