Оглядач Без Табу пояснює сутність схеми з арештом активів олігарха Ріната Ахметова та запевняє, що колишній царьок Донбасу вийде знову сухим з води. А от у держави Україна можуть виникнути проблеми.
Після останніх новин про надмірну активність одного з судів Республіки Кіпр хитрий та рішучий хід із поверненням Укртелекому до державної власності перестає видаватися не те що виграшним, а бодай трохи обміркованим. Звичайно ж, розуміють це лише ті, хто здатен бачити подальший розвиток подій бодай на крок вперед. А інші несвідомо радіють тому, що нова влада нарешті почала обдирати Ріната Ахметова як липку. Казка ця про обдирання хоч і є брехнею, але натяк в собі містить непристойно очевидний: колишній царьок всія Донбасу знову готується вийти з води навіть сухішим ніж тоді, коли заходив до броду по пояс.
Усі більш-менш поважні ЗМІ днями розтиражували новину про те, що відповідно до судового рішення було заарештовано активів Ахметова на суму 820 мільйонів доларів. Пізніше з’ясувалося, що суд міст Нікосія наклав обмеження і на використання незаарештованої частини активів: витрати не більше ніж 20 тисяч євро на місяць, та й ті лише на нюанси, пов’язані із судовим процесом.
У партії Ляшка та інших пригодованих Ахметовим структурах помітно занервували
Олігарх нібито нажив собі проблем тоді, коли відмовився сплачувати левову частку боргу за Укртелеком попередньому власнику компанії, такій собі конторці Raga Establishment, що належить громадянину України Горбуненку Денису Володимировичу, 1973 року народження. Начебто жодного підступу, чи не так? Але на все свій час.
Після вивчення навіть скороченої версії біографії пана Горбуненка стає зрозуміло, яким чином кілька років тому у власності сучасної версії «Рогів та копит» опинилося потужне державне підприємство. Справа в тому, що Денис Горбуненко є плоттю від плоті донецької кримінально-політичної еліти, і не лише тому, що народився в колишній Юзівці. На початку доби незалежності він, як сказали б пафосні біографи, стояв біля витоків цивілізованої банківської системи в регіоні, не встигнувши навіть розміняти третій десяток літ. А наприкінці дев’яностих, коли «колективний Донбас» почав повзучу експансію в Києві, Горбуненко перебрався до столиці, поступово доріс до посади голови правління «Родовід Банку» і не забував при цьому про розкрутку нових і начебто демократичних політпроектів. Наприклад, партії «Віче», «Команди озимого покоління» та особисто Інни Богословської. Так-так, тепер ви знаєте, кому «Тетяна Монтян від інтелігенції» (хоч інтелігентністю там і не пахне) завдячує своєю популярністю.
Якщо висловлюватися гранично просто, не уникаючи мафіозної термінології, то Горбуненко був і лишається «членом родини», якого під час давнішньої оборудки з Укртелекомом вміло використали як зацікавлену третю особу. Усі до одної дійові особи знали, що Ахметов не платитиме за коштовну на той час іграшку, якщо матиме змоги не платити. А розраховуватися із державою – це взагалі якось «не за понятіями». Мало хто в період правління Януковича думав про те, що «диктатура єнакіївських» не буде пожиттєвою. Проте хитрюща схемка навіть зараз ненароком може спрацювати в якості захисту від надто законослухняного дурня. Просто слідкуйте за очевидними рухами.
Рух перший: держава раптово повертає Укртелеком у свою власність, подаючи це як безумовну перемогу. При цьому ніхто навіть не обмовився про те, що замість процвітаючого підприємства на голови в тому числі пересічних платників податків звалилося щось схоже на випалену землю. В регіональних управліннях (особливо на Лівобережжі) давно вже підняли тривогу через несамовиту кадрову кризу – рівень зарплатні тут деінде такий, що вигідніше охоронцем до супермаркету податися або обкрадати власних роботодавців, потихеньку підрізаючи цінний розхідний матеріал. Про якусь суттєву модернізацію тут не йшлося ще навіть за президентства Ющенка. І зрозуміло, що саме державі доведеться брати на себе перетворення гидкого каченяти на максимально цінний актив. Чому максимально цінний? А тому, що рано чи пізно його продавати доведеться.
Рух другий: Raga Establishment у позовних вимогах виставляє список активів Ахметова, які непогано було б заморозити аж до моменту сплати боргу у 760 мільйонів доларів. Серед них є й такі, які можна сміливо назвати «вухами від мертвого віслюка» - наприклад, 90,25% акціонерного капіталу стадіону «Шахтар». Так, того самого, на якому Шахтар інколи грав до відкриття «Донбас-Арени» і який зараз знаходиться на непідконтрольній Україні (та адекватним людям в цілому) території. Деякі інші активи (наприклад, усе із абревіатурою СКМ) розумні люди просто не проситимуть заморожувати, якщо дійсно хочуть повернути борг, а не замилити усім очі.
Аж до цього моменту головний підступ полягав в тому, що тендер на придбання «реконструйованого» вже Укртелекому рано чи пізно з максимально високою ймовірністю виграє структура, що є максимально близькою до Ахметова. Але тепер за певного збігу обставин навіть без тендеру можна буде обійтися. «Рога та копита» під керівництвом зіц-голови Фунта Горбуненка одного чудового ранку просто висунуть офіційному Києву претензію: ваш друг-олігарх за придбання іграшки не розрахувався, вона йому не належить, тому ви, шановні, не могли без нашої згоди забрати те, що належить нам. Ділова репутація самого Ахметова від цього абсолютно не постраждає (ба більше, він зможе виставити себе жертвою «свавілля хунти», через яке втратив платоспроможність), а от діючу владу легко можуть пошити у дурні.
І не кажіть, панове з Банкової та Грушевського, що вас не попереджали. Кіпрський суд – не український, кіпріотам нецікаво розбиратися, хто тут кому кум свахи. Тому й наварити можуть такої каші, що не дай боже.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець