Смертельна виставка дронів у Капітанівці: організатори кивають на владу, а місцеві змивають кров із подвір'їв
Російський удар по виставці дронів під Києвом забрав життя щонайменше 12 людей, проте чиновники в один голос запевняють, що нічого не знали про захід. Як з'ясували журналісти «Настоящего Времени», розрекламована на білбордах подія виявилася «невидимкою» для поліції та місцевої влади, а розплачуватися за недбалість довелося звичайним селянам.
Російський удар по виставці оборонних технологій у Капітанівці на Київщині обернувся щонайменше 12 загиблими та понад сотнею поранених, а журналісти «Настоящого Времени» з’ясували, що захід не погоджували ані з місцевою владою, ані з поліцією.
БЕЗ ТАБУ розповідає, як так сталося, що подію з десятками учасників у прифронтовому регіоні анонсували публічно, але формально вона лишилася «невидимою» для тих, хто мав би відповідати за безпеку.
Як виставка стала мішенню
24 липня російські військові вдарили двома балістичними ракетами по приватному стрільбищу в Капітанівці, де проходила виставка «Критично захищено». На місці зібралися виробники оборонних технологій, зокрема дронів, а удар припав просто по локації заходу.
Після трагедії організатора виставки та керівника асоціації «Армада» Василя Гончарука затримали. Водночас його захист під час судового засідання наполягав, що про захід нібито повідомляли органи влади.
Однак у відповідях, які журналісти отримали від Дмитровської сільської ради, Бучанської районної військової адміністрації та поліції Київщини, сказано протилежне: жодних звернень щодо погодження заходу вони не отримували.
За даними поліції, не було ані планів із забезпечення публічної безпеки, ані окремих наказів про охорону заходу, ані залучення особового складу.
Що кажуть жителі Капітанівки
Серед постраждалих були не лише учасники виставки, а й мешканці навколишніх будинків. Кілька домівок розташовані буквально через паркан від стрільбища, тож удар зачепив і цивільних, які не мали жодного стосунку до заходу.
Юлія Даценко, одна з поранених місцевих жительок, розповіла, що в момент вибуху була у ванній кімнаті. «Я була в ванній. Не було ні повітряної тривоги, нічого. Чоловік витягнув мене з другого поверху. Після вибуху моя ліва сторона тіла була посічена уламками. Далі я майже нічого не пам’ятаю», – сказала вона.
Жінка додала, що після удару на місці не було ні поліції, ні «швидких», а допомагати раненим довелося самим мешканцям. Через вузьку дорогу до стрільбища, яку заставили автомобілі учасників, медики не могли під’їхати одразу.
Сусід Василь Шинкарук згадує, що саме до його дому приносили поранених і загиблих. «У нас не було ні вати, ні спирту, нічого. Люди бігали один до одного, ділилися тим, що мали. Увесь вечір ми змивали кров з асфальту у дворі», – розповів він.
Тетяна Цимбал, ще одна жителька села, каже, що її сім’я та кілька інших родин на цій вулиці залишилися без житла. Вона також підтвердила, що серед сусідів є загиблі, зокрема 20-річний Марк.
Хто мав би погоджувати захід
Після удару журналісти спробували з’ясувати, чи проходила виставка офіційну процедуру погодження. Виявилося, що за чинним порядком на Київщині організатор масового заходу мав би спершу письмово повідомити орган місцевого самоврядування, далі отримати погодження районної військової адміністрації, а вже потім – за потреби – залучення поліції, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших служб.
Крім того, організатор мав забезпечити медичний супровід, пожежну безпеку, визначити найближчі укриття та зупинити захід у разі повітряної тривоги. Жоден із органів, до яких звернулися журналісти, не підтвердив, що ця процедура була пройдена.
На сайті «Армади» після удару з’явилося лише офіційне повідомлення, датоване днем російської атаки. Там організатори назвали подію «закритою практичною робочою демонстрацією українських технологій» і заявили, що точна локація не була у публічному доступі.
Водночас прокурори під час суду заявили, що Гончарук нібито особисто розсилав запрошення з адресою проведення та посиланням на карту. Про ширше інформування говорили і родичі загиблих. За словами Дмитра Сирка, це не було «таємним» заходом: виробників інформували звичайною електронною поштою.
Місцеві жителі також стверджують, що бачили білборди з інформацією про виставку на Житомирській трасі. На них, за їхніми словами, було вказано Капітанівку як місце проведення, хоч і без точного адреса.
Після удару правила посилили
Після трагедії влада Київської області змінила підхід до масових заходів у регіоні. 24 липня оперативний штаб Ради оборони області вирішив обмежити кількість учасників будь-яких таких подій до 50 людей і переглянути раніше надані погодження.
Для Капітанівки ця історія не завершилася навіть після ракетного удару. Мешканці й далі вимагають прибрати стрільбище з-поміж житлових будинків і наполягають, що роками залишалися без відповіді на скарги щодо небезпечного сусідства.
Іншими словами, трагедія оголила одразу кілька проблем: хаотичну організацію безпекових заходів, слабку комунікацію між організаторами й владою та давній конфлікт довкола розміщення стрільбища поруч із житлом.
Раніше БЕЗ ТАБУ писав про наслідки російських ударів по Київщині та про те, як регіональні правила воєнного часу мають працювати під час масових заходів, але на практиці часто дають збій.
