Оглядач Без Табу вітає затримання сина голови МВС Олександра Авакова та намагається зрозуміти усі деталі великої політичної гри, яку справа «рюкзаків Авакова» привела у активну фазу.
Якщо комусь до учорашнього дня ідея трирічної давнини щодо призначення Арсена Авакова головою МВС і могла здаватися розумною, то тепер настав час остаточно переглянути свою позицію. Міністр та один з лідерів силового блоку пішов на вчинок, який для людини його рівня десь на Заході гарантував би стрімке завершення політичної кар’єри. В деяких випадках, звичайно, родинні питання варто ставити вище за державні. Але не тоді, коли мова йде про корупцію на найвищому рівні.
Почалося все кілька років тому із сумнозвісної «справи рюкзаків». Тоді син міністра Олександр Аваков та заступник міністра внутрішніх справ Сергій Чеботар вчинили ідеальний (як їм тоді здавалося) злочин, організувавши закупку обмундирування для Нацгвардії за ціною, що вдвічі перевищувала ринкову. Скажімо, вищезгадані рюкзаки замість тисячі гривень за одиницю закупляли за дві. Розслідування вдалося пригальмувати із поясненням «внутрішні розбірки в розпал війни з Росією не на часі», і здавалося, що цей кейс припадатиме пилюкою в архіві щонайменше до наступних президентських чи парламентських виборів.
Рюкзаки Авакова: сюжет програми «Схеми» про аферу в МВС
Але НАБУ за рахунок цьогорічного осіннього куражу вдалося раптово розворушити осине гніздо. Авакова-молодшого затримали у Києві, причому представник «золотої молоді» чинив вражаючий опір, якщо вірити свідкам поді. А в Харкові за адресою Мироносицька, 22 влаштували обшук, аби розжитися неспростовними доказами злочинної діяльності фігурантів справи. Затримують і Чеботаря – якщо вже сказали А, то треба говорити Б. Аваков-старший, схоже, був готовим до такого раптового нібито удару в спину і мав чіткий план дій. В чому ж він полягав?
Пункт перший: максимально ускладнити роботу слідчої групи в Харкові
За дивним збігом обставин по обіді вівторка харківська поліція отримала «сигнал від небайдужого громадянина» щодо замінування будівлі. Адреса передбачувано співпала з тією, де проводили обшук детективи НАБУ. В підсумку на Мироносицькій склалася сюрреалістична картина: до приміщення слідчі потрапити, а залишити його не можуть, бо заблоковані.
Щоб потрапити всередину периметру, теж треба дуже постаратися. При цьому оточення сформоване не лише з поліцейських підрозділів, але й з членів радикальних організації на зразок Азову. Здавалося б, до чого тут корінний харків’янин Андрій «Білий вождь» Білецький?
Пункт другий: оголосити опонентів ворогами народу та агентами Кремля
За виконання цього завдання узявся не лише голова МВС, але і його соратники по партії та деякі радники. Микола Княжицький, скажімо, розіграв стару карту "чому Ахметов не сидить", а потім звинуватив голову НАБУ Артема Ситника у роботі на Кремль, спробувавши при цьому приплести до історії в якості важливої ланки Сергія Льовочкіна. Ілля Ківа (куди ж без нього) та інші лідери суспільної думки одразу назвали арешт сина власного шефа та обшук у Харкові провокацією та гойданням човна. Нещасний батько, щоправда, трохи згодом схаменувся і перекинув відповідальність за арешт сина з московитів на українських олігархів, не називаючи при цьому імен та прізвищ. Здавалося б, до чого тут активна політична боротьба НФ з БПП?
Партія, що має рейтинг близько одного проценту, начебто намагається запобігти «встановленню диктатури» партією, яку підтримує приблизно кожен десятий українець. І при цьому в медіапросторі нікуди подітися від чуток про об’єднання двох політичних сил задля більш ефективної боротьби із тими, хто вважається опозицією. Що з цього є правдою, а що – дешевим вкиданням? Не питайте, навіть західні аналітики до пуття в цьому не розібралися поки що.
Пункт третій: примусити ненадовго замовкнути неофіційного міністерського речника
Антон Геращенко дивним чином поки відмовчується з приводу останніх подій міжвідомчої війни. Якщо зазирнути до його акаунтів в соцмережах, можна побачити хіба що думки з приводу вбивства Аміни Окуєвої. Можливо, це й правильно, бо візир не може неупереджено говорити про вчинки падишаха, навіть якщо не хоче посісти його місце на троні. Але все ж дивно не чути думки людини, яка вважає за потрібне коментувати будь-яку кожну більш-менш помітну дію з боку МВС. Що поробиш, слово начальника – закон.
Мовчання геращенят / Богдан Процишин
Цікаво інше: чому мовчить безпосередній начальник Авакова, без згоди якого Арсен Борисович не опинився б на чолі групи людей, яку колись назвав або не називав «не людьми»? Порошенко – не Горбачов, і відбитися від преси непевними відповідями на зразок «хлопці, я не в курсі подій» у нього не вийде. Можливо, йому необхідно зберегти в таємниці щось таке, що може вдарити вже по його власній, президентській репутації? Це відомо хіба що самому Петру Олексійовичу. До речі, він так вдало відбув з офіційним візитом до Саудівської Аравії.
Пункт четвертий: відволікти увагу громадськості якимось несподіваним вчинком
Знаєте, чому сіра маса зараз недостатньо активно обговорює затримання міністерського синка та його поплічника? А тому, що турботливий тато раптово вирішив прибрати своїх людей з парламентського кварталу, де протягом останніх двох тижнів прописалися кілька десятків дивних демонстрантів. Незрозуміло лише, кого, від кого і навіщо силовики охороняли на Грушевського протягом останніх кількох днів. Але зняття спецпідрозділів поліції з насиджених місць викликало зустрічну хвилю здивування та галасу. Місія виконана, увага левової частки «небайдужої громадськості» сконцентрована на тому, на чому її бажав сконцентрувати міністр.
Зараз в контексті «справи рюкзаків» цікавить лише одне: а чи спробує НАБУ довести процес хоча б до натяку на логічне продовження? Наприклад, з початком поновлення активної роботи Верховної Ради непогано було б оформити та вручити підозри народним депутатам Котвицькому та Дейдею, що також є важливими ланками корупційної схеми, як і Аваков-молодший з Чеботарем. Спроба зняти з них недоторканність також була б дуже доречною.
"Народний фронт" та його роль у поваленні режиму Януковича, за версією Миколи Княжицького
Вірити в це хочеться з якихось ірраціональних причин, просто так, бо свавілля політичної еліти вже давно набридло. А надто безкарне свавілля, яке намагаються виправдати своїми заслугами в організації Революції. От тільки закінчиться це, швидше за все, виходом на волю під шалену заставу та терміновою втечею за кордон. Батько одного з арештантів мав схожий досвід минулого десятиліття, так що охоче підкаже, що треба робити. І взагалі, хто тут за кого повинен відповідати – батько за сина чи син за батька?
Проблема лише в тому, що звичайнісіньку кримінальну справу намагаються перетворити на політичне переслідування. Вищезгаданий Княжицький ввечері ледь зі штанів не вистрибнув, доводячи сутність «Народного Фронту» як «єдиною несистемною політсилою», якій доводиться страждати через утиски з боку президентського оточення. Але перед цим чомусь обмовляється про те, що ноги та руки «Народного Фронту» ростуть з тимошенківської «Батьківщини». Можна за бажання звинуватити Порошенка в тому, що він сидить на двох стільцях. Проте насправді так вчиняють абсолютно усі герої (точніше, антигерої) історії. Так, навіть чи то добровольці, чи то тітушки, які допомагали підлеглим Авакова в Харкові та прийшли до Солом’янського суду у Києві на чолі з одіозним Ківою.
Тому краще не намагайтеся підтримувати тут когось – все одно розчаруєтеся. Краще мовчки спостерігайте за процесом – раптом справедливість разом із правосуддям візьме гору.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець