Доки автор святкував все ще нова українська влада остаточно вирішила переводити країну на європейські рейки. Право символічного удару по м’ячу у новому році надали Нацбанку, який вирішив запровадити досить цікаве обмеження. Так-так, ви вже здогадалися, що мова йде про обмеження розрахунків готівкою.
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, -
У річці вражу Щуку утопити!
Леонід Глібов, "Щука"
Зовні цей хід здається винятково переможним. По-перше, на Заході подібна практика існує вже давно. Якщо вже офіційний Київ обрав західний вектор розвитку як пріоритетний, то потрібно послідовно рухатися в обраному напрямку. По-друге, Валерія Гонтарєва та її свита абсолютно праві щодо впливу нового ліміту на життя пересічного громадянина. У країні з середньою зарплатнею в районі ста доларів абсолютна більшість населення навіть не помітить, що щось раптом змінилося. Тут комусь щомісяця доводиться вкладатися у дві-три тисячі, а ви про суми з чотирма нулями говорите, їй-богу.
Подарунок під ялинку від НБУ
Ба більше, зараз навіть важко придумати щось таке, за що доведеться платити готівкою більш ніж п’ятдесят тисяч гривень. Хтось, звичайно, може запитати: "А як же усі ці новомодні айфони та інші гаджети?". Але тут на допитливого читача чекає справжнісінька зрада – навіть IPhone 7 чудово вкладається до ліміту (близький друг Гриця Яковича днями придбав собі один екземпляр майже за 25 тисяч). Про більш звичні середньостатистичному українцю речі і говорити в цьому контексті не варто. Це наштовхує на логічний висновок: нове обмеження фактично не зачепить щонайменше відсотків 95 населення країни.
Вдарити по еліті, однак, не вийде. Це чверть століття тому статусні речі на зразок нового Мерседесу чи золотого годинника обмінювалися на пачки готівки, причому переважно в іноземній валюті. Зараз же ті, кому пощастило неймовірно збагатитися, якось звикли обходитися без набитих стодоларовими купюрами валіз. Дехто, звісно, ще зберігає чималі суми у власних ванних кімнатах, на дачах та у погребах. Але навіть найбільш дрімучі йолопи з кам’яними виразами облич, які мріяли стати червоними директорами, але не встигли, розуміють просту істину – безготівковий розрахунок суттєво спрощує не лише життя, але й ділові відносини.
Ситуація складається парадоксальна: Нацбанк забороняє робити те, чого і так майже ніхто не робить. Хоча чи варто тут говорити саме про заборону? Схоже, що ні. Ми маємо справу чи то з дуже ввічливим проханням, чи то з традиційно криво прописаною законодавчою нормою. Мовляв, любі друзі, будьте ласкаві наперед не витрачати більш ніж півсотні тисяч готівкою на день, а якщо таки витрачатимете, то ми вас покараємо. Потім. Якщо схочемо. А, може, не схочемо і не покараємо. Якось це все дуже нагадує заборону подвійного громадянства – якщо заможний підсудний раптом попадеться на цьому порушенні, то рік-два до вироку йому можуть накинути миттєво, але в цілому відповідні механізми у законодавстві прописані трохи краще ніж ніяк. І працюють вони відповідно – в іншому випадку умовний Ігор Коломойський не розповідав би на камеру, скільки паспортів має.
Бентежить і вибір контролюючого органу. ДФС давно вже справляє якесь неоднозначне враження. З одного боку, розум підказує, що ця структура здатна працювати значно краще, ніж розформоване міністерство доходів імені Клименка. Але інтуїція нагадує про принцип "дружини Цезаря" та історію з лондонською нерухомістю та іншою власністю Романа Насірова. Якщо керівник державної структури дає привід для недовіри (значно більший, до речі, ніж фотографія сексуального характеру з фіолетовою постільною білизною та власницею двох глоків), то на усі справи керованої ним контори починаєш мимоволі дивитися саме через цю призму. До того ж, більшість митарів лишилася на своїх місцях незалежно від зміни вивіски. А люди, як відомо, зазвичай не міняються. І це доводить навіть те, як вони святкують Новий рік.
Звичайно, певні казуси виникатимуть досить регулярно. Але вирішення проблем непростих громадян України лежить на поверхні – доки Гриць Якович дописує це речення, якийсь видатний спеціаліст зі створення різноманітних хитрих схем вже думає про те, як обійти чергове обмеження. І таки придумає, як це зробити, чорт забирай! Можливо, навіть до заходу сонця. Його завдання полегшує ще й вищезгадана недосконалість ліміту в плані покарань. Начебто і хочеться вдарити порушника по руках, але чим, коли і скільки разів – невідомо.
Просто випадок
І виходить все саме так, як в одній відомій байці про хижу рибу з гострими зубами. Нам до такої імітації бурхливої діяльності якось не звикати.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець