По-перше, в тій чи іншій мірі це говорить не про нашу війну і не про Україну, ні про те чи стали наші інституції міцнішими, а люди - розумнішими. Це більше говорить про стан справ в самій Республіканській партії США.
Відпочатку здавалося що крило трампістів у абсолютному відриві від основних спонсорів партії - нафтовиків та американської оборонної промисловості, які зазвичай використовують політики неоконсерваторів для просування своїх рішень. Мовляв, «народна сила» настільки популярна і самодостатня, що з рішеннями еліт можна стратегічно не рахуватися. Мовляв, виборець і без ваших неоконських газет, холдингів та телевізора сам прийде і принесе Трампу перемогу.
Та останні кілька місяців відбувається «просадка» рейтингів рудочолого - Трамп почав дещо втрачати те, що прийшло до нього на хвилі раніше і що робило для Байдена ситуацію дуже важкою.
В цих умовах бути «Цезарем» партії вже не так однозначно легко. Він все ще один єдиний безальтернативний кандидат від Республіканців, однак респівські еліти раптом отримують важіль: політику Трампа і його крила (а також тих хто під їх впливом) збалансовують в обмін на підтримку власне основних стовпів GOP.
Україна добре вбудована в позиції еліт у США як вигідна і зрозуміла опція, в яку робили довгострокову (хоч і не основну і досить обмежену) інвестицію, Україна як досить економічно ефективний засіб впливу на політику РФ і взагалі «обмеження» російських апетитів у Світі.
Вона була погано вбудована в позиції революційного крила республіканців (а саме так трампістів і варто оцінювати - як своєрідних революціонерів, що в костюмах індіанців викидають британський чай у воду). Та тепер, вочевидь, революційністю доводиться дещо поступитись.
Трамп виграв війну за медіанного виборця республіканців. Тепер республіканські еліти будуть намагатися вигравати внутрішню війну за Трампа.