11 червня виповнюється рівно рік, як Україна отримала безвізовий режим з країнами Євросоюзу. Що за цей час змінилось – в матеріалі Без Табу.
Рік тому Петро Порошенко та його оточення здобули головну поки що свою перемогу на міжнародній арені. Принаймні, щось подібне гарантовано напишуть в підручниках історії років за десять. Скасування візового режиму з країнами Шенгенської зони та майже всіма членами ЄС за дванадцять місяців вже встигло змінити життя частини українців та вплинуло на перебіг певних внутрішніх процесів. Іноді очікувано, іноді – не дуже.
Шах і мат, зрадофіли, - президент Порошенко пояснює все простою мово
Починати, мабуть, варто з того, що останнім часом суттєво зросла кількість громадян України, що бодай раз на рік виїздили за кордон. Старші покоління цілком резонно порівняли цей ажіотаж з початком дев’яностих, коли залізна завіса зникла разом з СРСР, і колишній «радянський народ» вирішив нарешті подивитися на закордонні реалії. Щоправда, тоді головною метою все ж була дрібнооптова торгівля, і два з трьох туристів виявлялися «човниками». Нині ж тури до Європи носять частіше пізнавальний характер – не довіку ж в Туреччині засмагати.
При цьому неможливо визначити, наскільки сильно безвіз вплинув на трудову міграцію. Точніше кажучи, кількість українських заробітчан в умовній Польщі зросла до півтора мільйонів, але це швидше пов’язано з частковим полегшенням умов праці та проживання з боку польських роботодавців та місцевої влади. Справа в тому, що необхідність отримувати візу раніше аж ніяк не спиняла шукачів кращої долі – супутні витрати все одно відбивалися вже протягом першого року роботи на чужині. При цьому експерти та «експерти» дивним чином в подібних випадках не враховують часткове закриття для українців російського ринку праці, а дарма, бо робота у ближньому зарубіжжі в західному напрямку цікавить вже й мешканців Лівобережжя.
На український же ж ринок праці нововведення фактично вплинуло аж ніяк. Ні, найбільш хитрі роботодавці у оголошення щодо набору вже починають малювати значно вищі «білі» зарплати, що може заохотити потенційних заробітчан. Життя-буття у Польщі є трохи дорожчим за наше, за місяць там рідко вдається відкласти/відіслати більше 10 тисяч гривень, тому хтось може не схотіти поневірятися та лишиться на батьківщині. Але в підсумку виявляється, що до суми у 12-13 тисяч на місяць було включено витрати, скажімо, на добровільно-примусове харчування та сплату проїзду, а частину окладу традиційно спробують утримати за допомогою незрозумілих систем штрафів. В підсумку якщо хтось і виграє від таких маніпуляцій, то ненадовго.
Так чи інакше, безвіз став чудовим екзаменом для Державної міграційної служби та інших відповідальних структур, коли мільйони українців раптово забажали оформити собі біометричні паспорти. Це знову викликало асоціацію з чергами радянських часів, тим більше що певна кількість співгромадян влаштувала собі оновлення паперів в кращих традиціях закону дефіцитного жанру. Якійсь пенсіонерці виїхати за кордон бодай на кілька днів здоров’я не дозволить, але якщо сусіди побігли отримувати якусь «біометрику», то і їй неодмінно треба. Аби було, як то кажуть. На щастя, перехід на електронний документообіг не дозволив перетворити ажіотаж на вакханалію. Та навіть на початковий стадіях документи все одно оформлювалися швидше, ніж у паспортних столах радянського зразка.
Скасування візового режиму відносно позитивно вплинуло на транспортну інфраструктуру країни. Обізнаності більшості населення в цьому плані вистачить максимум на згадку про безпересадочний потяг Київ – Перемишль. Але майже паралельно відкрили і новий маршрут Київ – Львів – Відень із зупинкою в Будапешті. Дехто, звичайно, жалівся на незручність старезних німецьких купейних вагонів, та це той випадок, коли плюси компенсують мінуси. І ще невідомо, як вплине на міжнародні пасажирські перевезення відкриття новозбудованого Бескидського тунелю.
Активізація авіаперевізників-лоукостерів – окрема історія. Той же Ryanair чудово переконався в недосконалості української бізнес-моделі, але не припинив спроб експансії на схід. Ірландці правильно прорахували зростання попиту на свої послуги після запровадження безвізу, бо тепер на зекономлені гроші можна злітати, скажімо, до Барселони чи Стокгольму туди і назад. Монополія МАУ і недосконалий сервіс як наслідок вже настільки набридли, що будь-яка альтернатива сприймається позитивно. Це відбилося і на статистиці перельотів: замість 0,5% населення протягом останнього року послугами пасажирських авіаперевізників скористалися вже чотири відсотки.
Звичайно, на деякі внутрішні процеси навіть скасування віз вплинути не здатне. Скажімо, в Дніпрі навіть після реконструкції аеропорту, на якій наполягають міський голова та деякі нардепи, єдиним пріоритетним міжнародним напрямком все одно лишиться Ізраїль – досвід останніх 25 років чітко дає це зрозуміти. Та й повноцінне переформатування Укрзалізниці навряд чи прискориться через можливість покращити сполучення з державами – членами ЄС. Проте головне, що народ таким чином наблизився від Європи та одночасно віддалився від Росії. А це таки перемога, з якого боку не подивися.
Кінець кінцем, раніше Україна подібними поступками від Заходу похвалитися не могла.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець