Українські захисники провели майже місяць у металевій трубі діаметром трохи більше метра, аби вирити 40-метровий хід просто під ніс російським підрозділам. Про зухвалу та пекельно важку операцію поблизу Красногорівки розповів військовослужбовець 107-ї бригади ТрО Ігор Нажига виданню «Укрінформ».
Влітку 2024 року бійці 107-ї окремої бригади територіальної оборони, які тоді воювали на Покровському напрямку у складі 59-ї окремої штурмової бригади, прокопали 40-метровий тунель до російських позицій поблизу Красногорівки. Про операцію виданню «Укрінформ» розповів військовослужбовець Ігор Нажига.
БЕЗ ТАБУ розповідає, що йшлося не про імпровізацію на кілька годин, а про майже місяць роботи в підземних умовах, де кожен метр дався ціною виснаження, дисципліни й ризику бути виявленими ворогом.
За словами Нажиги, бійцям запропонували «цікаву задачу» після одного з бойових виходів. Ним виявилася стара металева труба діаметром 1,3 метра – частина польової зрошувальної системи, яку виявили після влучання снаряда. Ідея командування полягала в тому, щоб непомітно наблизитися до російських позицій і вийти між двома ворожими точками.
Для цього військовим потрібно було прокопати близько 40 метрів, зокрема облаштувати два входи-виходи. Один мав вести до колишнього українського окопу, інший – безпосередньо до розташування противника.
Робота тривала 28 днів. Земля була настільки твердою, що бійці порівнювали її з бетоном. Її довбали кирками, саперними лопатами та відбійним молотком, а викопаний ґрунт вивозили саморобним візком на чотирьох колесах.
Через низьку стелю військові весь час пересувалися зігнутими. У багатьох боліла спина, тож інколи доводилося робити знеболювальні уколи й продовжувати роботу. На поверхню виходили якомога рідше, адже над місцевістю постійно літали російські безпілотники.
Один із епізодів добре показує умови, в яких доводилося працювати: окупанти скинули газову гранату біля входу до труби, але завдяки протягу газ не потрапив усередину.
Попри бойові умови, підрозділ отримував їжу та необхідні речі від побратимів. Іноді їм передавали навіть домашні котлети, відбивні та кока-колу. Для підігрівання їжі й чаю використовували невеликі газові плитки з балончиками.
Окремою проблемою був зв’язок і заряджання техніки. Щоб мати світло, підтримувати комунікацію й заряджати телефони, бійцям доводилося виходити до найближчого бліндажа.
За словами Нажиги, саме після завершення робіт тунель використали для раптової атаки на російські позиції. Це дало змогу вдарити по ворогу зненацька, перерізати його логістику та стримати просування на цій ділянці фронту.
«Ми прорили хід до росіян, який дав змогу потім напасти на них, ударити по їхніх позиціях зненацька, перерізати їхній наступ, логістику», – розповів військовослужбовець.
Хоча згодом противник захопив цей напрямок, українські військові, за словами Нажиги, зробили все можливе, щоб зупинити його просування.
Ця історія показує, наскільки війна на сході України давно вийшла за межі класичного фронтового бою. На таких ділянках вирішують не лише артилерія чи FPV-дрони, а й інженерна кмітливість, витривалість і здатність працювати в умовах, де будь-яка помилка може коштувати життя.
Раніше БЕЗ ТАБУ писав, що наприкінці квітня 2025 року 429-й окремий полк безпілотних систем «Ахіллес» Сил безпілотних систем ЗСУ зайшов у смугу оборони Купʼянська та виявив трубу, якою ворог використовував для інфільтрації особового складу на північну околицю міста. Згодом до операції зі знищення цього маршруту долучилися суміжні підрозділи Сил оборони України.