На презентації доповіді «Америка на роздоріжжі» експерти обговорили, як кандидати у президенти США воювали за свій електорат, як відбувалася передвиборча кампанія та що означає перемога того чи іншого кандидата для України.
Наводимо найцікавіші тези цієї дискусії.
Тарас Березовець керівник програм національної безпеки та оборони (Український інститут майбутнього)
Я сподіваюсь, що все пройде достатньо швидко, хоча Дональд Трамп вже анонсував, що ці вибори будуть сфальшовані, і відповідно він буде готувати якісь технології оскарження цих виборів.
Мало інтриги залишилося у цих виборах, і ми з ймовірністю у 99% можемо стверджувати, що 45-м президентом США стане представник демократичної партії Хілларі Клінтон. Вона вже сьогодні має підтримку, за окремими прогнозами, вже від 259 виборників, і їй не вистачає близько трьох десятків, щоб перемогти.
Але основна інтрига цих виборів полягає також у токсичності обох кандидатів. Вперше представники двох партій-лідерів викликають сильну відразу американського виборця. І це багато в чому є «заслугою» як Хілларі Клінтон, так і Дональда Трампа, які протягом своєї бізнес- та політичної кар’єри зробили надто багато для того, щоб їх дійсно не любили.
Основний тренд виборів 2016 року це протест проти американського істеблішменту, і цей тренд у великій мірі опанував кандидат від республіканської партії Дональд Трамп, перемога якого над іншими кандидатами на праймеріз стала багато в чому несподіванкою.
Особливість цих американських виборів полягає у зростанні двох небезпечних тенденцій – тенденцій популізму та радикалізму, які значною мірою були викликані розшаруванням та розколом американського суспільства, яке відбулося за останні 40 років. Основа американського електорату, середній клас, який ще у 1971 році складав 62% всього американського населення, у 2015-му зменшився до 43%. Інша тенденція полягає в тому, що сьогодні у половини американців взагалі нема жодних заощаджень на банківських рахунках, а у 20% американців ця цифра складає менше 1000 доларів. Основна частина американського населення, як і в Європі, і в Україні, фактично живе від зарплати і до зарплати.
Якщо ми вважаємо, що в Україні не люблять політиків, ми маємо уважно подивитись на Сполучені Штати, де, згідно останніх опитувань, 78% американців висловлюють невдоволення роботою Конгресу, а 63% вважає, що Америка рухається у неправильному напрямку.
Дональд Трамп на початку використовував достатньо жорстку технологію ведення кампанії, послідовно ображаючи різні групи американських виборців за релігійним, етнічним принципом чи за місцем їхнього проживання. Фактично лишилося вкрай мало релігійних чи етнічних груп американських громадян, яких не образив би Дональд Трамп: зокрема, він образив суддю Верховного суду США через його мексиканське походження, він встиг образити жінок після скандального інтерв’ю п’ятирічної давнини. Це інтерв’ю – теж дуже цікава інтимна подробиця цих виборів, яке, мабуть, поставило вже остаточний хрест на президентських шансах Дональда Трампа, і де він вкрай нешанобливо говорить про заміжню жінку, яку він намагався безуспішно звабити. Так ось, це інтерв’ю він дав племіннику колишнього президента США Джорджа Буша-старшого і двоюрідному брату іншого президента США, Джорджа Буша-молодшого. Фактично багато американських експертів вважають, що таким чином клан Бушів помстився Дональду Трампу за те, що він не дав стати кандидатом від республіканців Джебу Бушу.
Серед інших аудиторій, які образив Дональд Трамп – військові ветерани. Він вкрай образливо висловився на адресу загиблого ветерана пакистанського походження Хана, образивши його батьків. Образив мексиканців, пообіцявши побудувати стіну на кордоні між США та Мексикою, образив мусульман, сказавши, що буде примусово депортувати їх із країни наступного дня після свого обрання.
І не можна сказати, що це було помилкою Дональда Трампа. Навпаки це була якраз стандартна технологія, яку використовував тодішній керівник його передвиборчого штабу Пол Манафорт, якого українські фахівці, українці прекрасно знають за виборчими кампаніями Віктора Януковича і «Партії Регіонів». Саме стратегії розділення, сегментування електорату, відокремлення Пол Манафорт, до речі, успішно реалізував для Януковича та «Партії Регіонів» з моменту, коли почав з ними співпрацювати у 2005 році. Якщо ви згадаєте парламентські вибори в Україні 2006 року, а потім вибори 2007 року, «Партія Регіонів» незмінно перемагала тоді результатом не меншим за 30%. Пол Манафорт тоді свідомо використовував дві ключові теми - тему НАТО та тему російської мови, і цей цинічний маневр дійсно тоді спрацював. Він переконав Віктора Януковича та інших лідерів «Партії Регіонів», що треба забути про тих виборців, які за вас і так не проголосують, не витрачати на них часу, і максимально розколюючи суспільство провокаційними темами, працювати на зміцнення власного електорату.
Американські медіа зіграли ключову роль, але при цьому ця роль була далека від стандартів об’єктивності та демократичності. Зокрема, Google активно підтримував Хілларі Клінтон – вони таким чином налаштували систему пошуку, що всі негативні посилання неможливо було знайти. Багато впливових ЗМІ, зокрема, найвпливовіша газета світу New York Times вийшла з редакційної статтею, де редакція абсолютно відкрито висловилась на підтримку Хілларі Клінтон. Це теж нове у цих американських виборах: журналісти можуть у своїх редакційних матеріалах підтримувати, але ніколи раніше вони не висловлювали прямої підтримки, не закликали голосувати за того чи іншого кандидата.
Дональда Трампа підтримували більш консервативні канали – наприклад, Fox News, тоді як Хілларі Клінтон підтримував CNN. І було дуже видно викривлення редакційної політики та порушення стандартів об’єктивності: коли по CNN йдуть компліментарні сюжети і, відповідно, підбір гостей у студії на користь кандидатури Хілларі, а Fox News запрошують гостей від Хілларі достатньо прямих, а прибічників Трампа – більш агресивних, які на ефірах виглядають більш переконливо.
Надія Коваль, експерт програми національна безпека та оборона (УІМ)
Основна причина підтримки Дональда Трампа – він не Клінтон (33%), аналогічні цифри підтримки Хілларі Клінтон – вона не Трамп (32%).
27% голосуватимуть за Трампа, бо він є аутсайдером, поза істеблішментом, і він принесе зміни у політику США. 32% голосуватимуть за Клінтон, бо вона – досвідчена людина, яка може працювати президентом.
Погляди, які висловлює Трамп – хоча він висловлює їх у дуже екстравагантній формі, дуже їх примітивізує, він говорить абсурдні речі, він всіх ображає і так далі – але погляди, які він захищає (бажання більшого ізоляціонізму США, послаблення НАТО, питання того, чи варто підтримувати існуючі союзи чи не варто) мають певне місце в американському інтелектуальному середовищі. І протягом кампанії кілька теоретиків висловлювалися: «Дональд Трамп компрометує наші ідеї». Цей інтелектуальний нурт щодо зміни ролі Сполучених Штатів у світі – він існує, просто Дональд Трамп зробив його в такий спосіб, який фактично знищить будь-яку раціональну дискусію у США з цього питання.
Якщо за президентства Барака Обами позиція республіканців і демократів щодо Росії, щодо її агресії, щодо війни не була абсолютно протирічною, вона відрізнялася не стільки тим, що треба робити, скільки тим, якою мірою треба залучатися, чи потрібно давати летальне озброєння чи не летальне. Тобто йшла мова про деталі. Трамп у своїй політиці повністю розриває з обома партійними тенденціями, він хоче розвернути цю політику на 180 градусів, відстоює курс на діалог, на послаблення санкцій, на покращення двосторонніх відносин аж до створення певного неформального союзу, який дозволить вирішити, наприклад, проблему в Сирії.
Друге – це особиста симпатія Трампа до Путіна. Одна з речей, які використовує Трамп – це протиставлення сильного лідера Путіна слабкому лідеру Обамі. Таким чином Трамп частково проектує оце бачення сильного лідера на себе.
Наступне – певна компліментарність поглядів щодо світової системи та ролі США між Трампом і Путіним. Їхнє бачення світу, того, як мають відбуватися міжнародні відносини, дуже подібне – вони захищають зменшення зовнішньополітичної активності НАТО, існування певних зон впливу, вони дуже прохолодно ставляться до міжнародного права, дуже негарно ставляться до глобалізації і таке інше.
Трамп насправді дуже погано розбирається у ситуації що у Росії, що на пострадянському просторі, і в своїх трактуваннях того, що там відбувається, чітко слідує у фарватері російського дискурсу.
Остання річ, яка важлива у цьому контексті – це зв’язки Трампа з Росією через певних співробітників його кампанії. Наприклад, один з його політичних радників Картер Пейдж працював у Москві з «Газпромом», писав блоги про кризу в Україні, але найважливіше, що проти нього ФБР відкрило розслідування через те, що він їздив до Москви і проводив переговори з російськими чиновниками, які перебувають під санкціями, що, можливо, в разі перемоги нашого кандидата ці санкції будуть зняті.
Трамп протягом кампанії видавав надзвичайно різні позиції стосовно України. В одному інтерв’ю він говорив: «Мені в принципі все одно, чи увійде Україна в НАТО, чи ні – мене це питання абсолютно не цікавить». Це визначається тим, що саме НАТО для нього не є пріоритетом – але Україна так само. Також він критикував Обаму за недостатню підтримку України, але це більше було у фарватері критики Обами та протиставлення слабкого Обами і сильного Путіна.
Частина української діаспори парадоксальним чином все ж буде голосувати за Трампа, тому що вона проживає у так званому «іржавому поясі», який дуже постраждав від відтоку робочих місць і капіталів до Китаю, відповідно, вони можуть голосувати за нього виключно з економічних причин. Тобто в українській діаспорі немає такого, що усі стрункими рядами йдуть голосувати за Клінтон – все набагато складніше.
У Хілларі Клінтон дуже складна динаміка відносин як із російським питанням взагалі, так і з Володимиром Путіним зокрема. Вона підтримувала різні законодавчі акти проти Путіна (останній – підтримка «болотних протестів», яка взагалі зіпсувала їхні відносини), висловлювалася щодо нього у вкрай неприємний спосіб, говорячи, що він, як агент КДБ, не має душі, і таке інше.
Але Хілларі Клінтон має досвід так званої політики перезавантаження, у 2009 році вона її активно впроваджувала, і цю річ не можна скидати з рахунків. І наразі вона підтримує такий підхід – з Росією ми маємо співпрацювати там, де це можливо, і стримувати там, де це необхідно. Наразі єдина сфера, у якому вона готова співпрацювати з Росією – це нерозповсюдження зброї. Але якщо ми уявимо, що можливі зміни у російському керівництві у майбутньому, то повернення до політики перезавантаження я би не виключала.
Дуже активно експлуатується тема втручання Росії у перебіг американських виборів як електоральна технологія. Бо якщо, наприклад, для якоїсь частини американських виборців Росія як така не є цікавою, то втручання іноземної держави у внутрішню американську політику є дуже цікавим і дуже мобілізуючим – принаймні на це розраховують.
Стосовно України Клінтон значно більш компетентною – вона має історію голосування за визнання Голодомору геноцидом, підтримку членства України у Світовій організації торгівлі, надання у 2008 році плану заради членства у НАТО і так далі. Вона не визнає анексію, підтримує територіальну цілісність, підтримує реформи – всі ці твердження ми можемо знайти в її кампанії. Водночас вона досі не запропонувала жодних інноваційних інструментів вирішення конфлікту. Тобто можна передбачати, що вона йтиме у фарватері попередньої адміністрації, можливо, з деякими змінами.
Юрій Романенко, керівник політичних і міжнародних програм (УІМ)
Я рік тому, коли все починалося, зробив припущення, що позиції Хілларі Клінтон переважають, бо Трамп вносить розкол у республіканському таборі своїми діями.
Я не вірю, що росіяни, які на цих виборах намагаються дуже активно впливати на медійний порядок денний у Штатах, впливають на якихось низових рівнях, але вони вкидають якісь провокаційні теми, до яких американці просто не звикли, в них взагалі немає імунітету, вони не розуміють, що можна грати ось так – те, що ми бачили в нас у 2004-му, у 2009 році. І це вносить додаткову частку у розхитування ситуації для того, щоб після президентських виборів Трамп міг сказати, що насправді виграв. Вони домагаються того, щоб відбулася делегітимізація політичної системи у Штатах.
Президент у Штатах, звичайно, дуже важлива фігура, але Штати мають розпилену владу. Не лише президент визначає зокрема і зовнішньополітичний курс – є вплив Конгресу, Сенату, Госдепу, де є бюрократія, що працює десятки років. Тому я би не перебільшував той поворот, який може відбутися у тому випадку, якщо Трамп прийде до влади.
Але я би звернув увагу на інший момент: на цих виборах ніхто не подобається, ми бачимо кризу політичної системи, яка має своє продовження не лише у Штатах, але й по всьому світі. Всі ці технологічні новації, що спричинили зміни економічного балансу, переміщення балансу сил до Азії, призвели до того, що політичні інститути, які були сформовані у часи Великої французької революції і пройшли певний апгрейд у 20-му столітті, перебувають під пресом таких процесів, які роблять їх неадекватними.
Трамп з великою долею ймовірності програє, але трампізм з великою долею ймовірності, програвши цей раунд, має всі шанси вискакувати у наступних раундах із більш посиленими позиціями.
Ми маємо розуміти, що ситуація для України змінюється принципово. В нас спрощені уявлення щодо того, чим була Європа, у яку ми прагнемо потрапити. Ми зараз для себе відкриваємо, що Європа нас кидає з цим безвізом, що ми формально виконали все, що вони вимагали, а вони нам не дають безвіз. А чому для нас це несподіванка? А тому, що ми не враховуємо всі ці фактори, які зараз дуже активно змінюють саму Європу, яка зараз перебуває у внутрішній управлінській кризі, економічній кризі, яка має всі тенденції розростатися. Це стосується і Штатів, і низки інших гравців. Все це має підштовхувати до того, щоб ми знімали оці ідеалістичні шори, бо це для нас може призвести до дуже серйозних проблем.