Як же ж змінилися настрої пересічних українців за три роки війни та невпинної російської агресії по всіх фронтах.
Для любителів аналізувати все навколо не могло бути кращого подарунку до чергового за ліком Дня Незалежності, ніж соцопитування на патріотичні теми. Тому чергова порція даних від групи “Рейтинг” виявилася досить доречною. І сюрпризів виявилося більше, ніж варто було очікувати.
Якщо говорити про позицію населення щодо Незалежності, то в порівнянні з останнім роком існування СРСР вона змінилася кардинально. На сумнозвісному референдумі 17 квітня 1991 року про збереження Радянського Союзу 70?2% українців фактично проголосували проти власного державного суверенітету, поставивши позначки в бюлетенях навпроти графи «за». Зараз же 76% опитаних запевнили, що однозначно проголосували б за незалежність. Це вже можна вважати яскравим доказом того, що народ дещо вийшов з-під радянсько-московського впливу. Люди побачили та зрозуміли, що росіяни - зовсім не друзі та брати, а споконвічний ворог України.
Дехто, звісно, може зауважити, що порівняння, наведене у попередньому абзаці, є маніпулятивним. Мовляв, був же ж інший референдум того ж року, у грудні. І там за державний суверенітет висловилися 90 відсотків українців. Було, було таке, чого приховувати. Але голосування відбувалося в різних умовах. Навесні ніхто ще особливо не вірив, що Союз розвалиться настільки швидко – так вже багато було розмов та чуток щодо нової союзної угоди імені Горбачова. А взимку народ вже йшов затверджувати те, що фактично сталося в серпні, а юридично буде затверджено за тиждень у Біловезькій пущі. Тут сенсу голосувати «проти» вже не було, хіба що заради висловлення своєї радикально антиукраїнської позиції.
Досить очевидний висновок напрошується одразу: ніщо не вплинуло в позитивну сторону на проукраїнські настрої так, як це зробили природні фактори. Більшості з тих, хто цілком щиро голосував 26 років тому за збереження СРСР, вже немає серед живих. А тон серед електоральної бази протягом останнього часу завдають їхні діти та онуки.
До речі, Рейтинг зненацька не став робити якісь обмеження за віком, а просто позначив, що опитування проводилося серед повнолітніх. І справді, це ж не політичне опитування робити, коли доводиться ігнорувати вікову категорію 65+ задля штучного зменшення реальної підтримки колишньої Партії Регіонів в окремих містах і областях.
Завдяки цьому нововведенню і вдалося розгледіти цікавий парадокс. Автори самі зазначили це не без подиву: чим старші були респонденти, тим більше серед них було тих, хто вважав себе патріотами України. Серед вікової категорії 51+ таких в середньому по Україні набралося аж 59 відсотків. Це трохи не збігається зі стереотипною картиною локального українського світу, де представник старшого покоління гарантовано є прихильником ідей марксизму-ленінізму, горілки за 3.62 та щотижневих партійних зібрань. Проте не все так однозначно, як може видатися.
Справа в тому, що Україна в кожного своя. Для когось типове уявлення про ідеальну країну може бути цілком викривленим. І реальність з ефірною сіткою Інтера, забитою у святкові дні шедеврами радянської кіноіндустрії, лайками постів проросійських політиків/блогерів у соцмережах та постійним шляхом перед «цинічними україномовними бандерами» може бути зовсім не вигадкою хворої уяви. Десь в умовному Запоріжжі для пересічного пенсіонера саме ця картинка може бути ідеальною. І патріотом такої України, що потопає в російській пропаганді, він може бути цілком охоче. Тому радіти начебто і нема чому.
До того ж, мова в цій суперечці цілком має значення. Серед опитаних патріотами себе однозначно назвали 57% україномовних та лише 46% російськомовних. Проте і тут можна розгледіти зраду, оскільки на виході в подібних випадках чекаєш дещо інших цифр. Якесь надмірно хитре маргінальне джерело навіть може згенерувати брехливий заголовок на зразок «43 відсотки україномовних громадян України не вважають себе патріотами». І це дійсно буде брехнею, оскільки подібних нелояльних персон було в п’ять разів менше. І навіть серед російськомовних їх було лише 15%. Читати треба уважніше, пані та панове. Стать респондентів та їхній рівень освіти, до речи, на результати суттєвого впливу не мали.
Єдине, що реально бентежить в цих соцопитуваннях – позиція більш молодих поколінь. Минулого тижня вже довелося ознайомитися з позицією, згідно якої аполітичної молоді в Україні більше не існує. Виявляється, що таки існують певні групи осіб, яких українсько-російські шарудіння принципово не цікавлять. Або ж цікавлять, але в розрізі «щоб з цих пір по-новому все лишалося по-старому». Кожен п’ятий опитаний з вікової категорії 18-35 з тієї чи іншої причини не зміг чи не схотів назвати себе патріотом будь-якої версії України. І це лякає, особливо коли розумієш, хто і де в цьому плані недопрацював.
Цікаво буде подивитися на результати аналогічних опитувань за дванадцять місяців, після наступної річниці незалежності. Можливо, динаміка покращення у порівнянні з 2013 роком збережеться. Можливо, станеться щось таке, що переверне усю статистику догори дригом. Проте рух в напрямку подалі від Москви все одно має бути помітним.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець