Пагорб весни - саме так перекладається з івриту Тель-Авів. Це місто пляжів, кафе, мальовничих нетрів, велосипедів і відгодованих котів
Без Табу з люб'язного дозволу Юрія Борисова публікує на своїх сторінках серію авторських матеріалів, присвячених подорожам. Починаємо з Тель-Авіва.
***
Жодна прикордонна служба не перевіряє з такою ретельністю, як ізраїльська. Я мусив показувати фото з корпоративу фірми на якій працюю. А в хлопця, що летів у гості до тітки, питали на які теми той розмовляє з маленькими двоюрідними братами. Відверто кажучи, подібні речі лишають осад.
Проте, це виявилось чи не єдиним неприємним моментом у всій подорожі.
Як і в багатьох нормальних містах, у Тель-Авіві вокзал знаходиться безпосередньо в аеропорту. Ось так виглядають колії:
Написи трьома мовами – івритом, арабською та англійською:
Чекаючи на потяг, розбалакались з місцевою дівчиною. Спитали, як доїхати до потрібної нам станції. Виявилось, вона теж прямує туди. Через пару хвилин їй хтось зателефонував і після дзвінка панянка сказала, що її підбере брат на машині, а потім вони підкинуть нас до хостелу.
Далі – більше. Шай (її так звали) задзвонила зі свого телефону у хостел, пробила нас за номером реєстрації й попередила, що Юрій Борисов затримується хвилин на 40 (літак трохи спізнився). Це мене розчулило й я віддав їй цілий пакунок цукерок “Рошен” (рекламу відпрацював).
Наша нова знайома вийшла трохи раніше. Брат пішов з нею заносити сумки і, УВАГА, залишив ключі! Тобто ми, незнайомі йому люди, хвилин 5 сиділи в автівці з ключами – отакий тут довірливий народ.
Зупинились ми у районі Флорентин – мальовничих нетрях, заселених художниками, растаманами, африканськими нелегалами й іншим різнобарвним людом. Ось як виглядає його найкраща частина:
Раніше «Фло» вважався неблагонадійним, по ізраїльському телебаченню навіть крутили серіал «Флорентин», що показував не позбавлений певного шарму район у негативному світлі. Проте, я гуляв цими вуличками допізна й не бачив нічого надзвичайного, хіба що накурених неформалів або місцевих п’яниць. Взагалі, у Тель-Авіві практично нульовий рівень злочинності.
У Флорентині чимало автомайстерень:
Стіни забомблені графіті на будь-який смак:
Більшість будівель виглядають так:
Двори:
А менш ніж в кілометрі – хмарочоси ділового центру, які дуже добре видно звідси:
Прогуляємось вбік Яффо – старого міста, що злилось з Тель-Авівом.
Тут зроблю невеликий відступ. Раніше на місці будівель, котрі ви зараз розглядаєте, були самі піщані дюни. Життя вирувало у кількох кілометрах на південь – в старому портовому Яффо, де місцеві араби жили поруч з євреями.
На початку ХХ століття останні під тиском мусульман почали переселятися на північ, де й заснували Тель-Авів. Нове місто швидко розрослось і витіснило Яффо на манівці, зробивши другорядним портом.
А потім обидва населенні пункти об’єднались. Щоб ніхто не ображався, вживають подвійну назву, але фактично це одне місто, яке на всіх мапах так і позначають: Тель-Авів-Яффо.
Отож, ходімо.
Тут вистачає й сучасної архітектури:
Старі нецікаві будівлі намагаються зробити цікавішими:
У місті дуже багато велосипедистів, для них зроблено окремі доріжки:
Цей невеличкий скверик гордо називається «Ґронінґенським ботанічним садом». Взагалі, парків тут, відверто кажучи, небагато:
Найголовніший футбольний стадіон міста – «Блумфельд»:
Поширена в Ізраїлі модифікація ролетів:
Місцеве населення витрушує речі прямо на тротуар:
Скрізь – хаотичне сплетіння проводів:
Будівельні ліси:
По цьому бульвару проходить адміністративний кордон між Тель-Авівом і Яффо:
Пару кроків і ми опиняємось в останньому.
Яффо відрізняється – всюди йде жвава торгівля, дуже багато маленьких крамничок:
Тут домінує арабське населення, мелодійні наспіви муедзина 5 разів на день кличуть до молитви:
Місцевий базар:
Ящики з яблуками:
Власники сувенірних магазинів, вчіться як потрібно робити рекламні вивіски:
У цих гарних будках роблять неймовірно смачні апельсинові й гранатові фреші:
Гори пахучої випічки зваблюють перехожих:
Прямо на вулиці тчуть килими й одразу ж їх продають. Дим стоїть від шашлика, що смажиться за кадром:
Скрізь багато великих відгодованих котів:
В цілому, місцина дуже приємна. Схід тут відчувається значно сильніше ніж у сусідньому Тель-Авіві, який мені більше нагадує Південну Європу, аніж Передню Азію. Це й не дивно, адже Яффо переважно арабський.
Проте ізраїльських прапорів тут не бракує – дивіться на дах будинку, що зліва:
Взагалі, Ізраїль – ще той вінегрет. Біля 30% населення – араби (це окрім Західного Берегу Йордану й Сектору Гази), проте не всі з них – мусульмани. Багато хто сповідує християнство й служить у ЦАХАЛі (самоназва ізраїльської армії), що час від часу заспокоює радикалів з Гази. Тоді як чимало лівих євреїв виступають за надання Палестині незалежності.
А ще на Землі Обітованій живе біля 3000 негрів-юдеїв, які колись приїхали з Африки й заявили, що вони є нащадками роду Ізраїлевого. Додамо сюди друзів (це назва народу, а не чиїсь приятелі), бедуїнів, самаритян і емігрантів з багатьох країн світу. Коротше, це справжній близькосхідний Нью-Йорк – перехрестя найрізноманітніших цивілізацій.
До речі, якщо американський мегаполіс називають «Великим Яблуком», то його ізраїльський «побратим» кличуть «Великим Апельсином».
Отож, поїхали далі. Вулички Яффо в прямому сенсі дихають історією:
Ці мальовничі стіни пам’ятають Арабський халіфат і Отаманську порту:
Трохи посидимо на центральній площі й підемо далі.
Старий Яффо розташований на узвишші з якого добре видно діловий центр Тель-Авіву:
Тут добре. Жодні слова не зможуть передати затишну атмосферу старовинних кварталів. Я просто викладу декілька фото цих чарівних вуличок:
Краса!
В Ізраїлі помітний грецький слід:
Центр Яффо компактний, його можна обійти вздовж і впоперек максимум за годину, що ми й зробили. Оскільки сонце вже досить відчутно припікало, вирішили йти купатися. У Яффо пляжу нема, довелось вертатися у Тель-Авів. Це десь хвилин 5 пішки.
У листопаді в Ізраїлі приблизно така погода, як в Україні на початку вересня. Море ще тепле, проте в ньому чомусь ніхто не купається. Попереджувальний напис чомусь лише арабською:
Пізніше мені пояснили, що окрім арабів ніхто не додумається порушувати заборону.
Ну й крім нас, звісно.
Вода була дуже теплою – не менше ніж +22. Проте, для місцевих це прохолодно. Через декілька днів на півдні країни, в Ейлаті я зустріну дівчину, що сидітиме на пляжі в пуховику при температурі повітря +28.
Окрім мене цього дня купався ще один товариш:
Після прийому водних процедур я сфотографував на згадку мури Яффо:
Розвернувся на 180 градусів й зробив світлину пляжів Тель-Авіву, яким нема кінця-краю:
Й погодував кошерною індичкою місцевого кота:
В кількох словах, Тель-Авів сподобався. Це затишне місто в якому є все, чого душа забажає. Чимось нагадує Стамбул, тільки значно менший. Єдиний недолік – дуже висока вологість, через яку навіть +26 вже здаються спекою. Уявляю, що тут робиться влітку, коли стовпчик термометра нерідко сягає +45. Проте, людина така падлюка, що звикає до всього, та й у морі можна освіжитись.
По цінах. Ізраїль – дорогий. Десь на рівні Нідерландів. Для того, щоб себе нормально почувати, на день потрібно мати хоча б 50 євро (окрім проживання).
Кухня місцями нагадує середземноморську, місцями відчувається турецький вплив, а деякі страви є суто арабськими. Їсти можна де завгодно, Тель-Авів навіть колись там було визнано гастрономічною столицею Європи й Близького Сходу. Рекомендую хумус (тільки в кафе, а не з супермаркету), піту з фалафелем, кебаб, шаурму (вона не має нічого спільного з тим, що продається у нас).
Багато смачних фруктів. Скажімо, такого доброго манго, як тут, ніде не їв. Ну й у листопаді можна безкоштовно частуватись вуличними мандаринами – вони саме достигають у цей час. На смак доволі непогані. Хороша молочка. Взагалі, продукти дуже якісні. Хіба що шоколад не сподобався, але я брав дешевий за місцевими мірками.
Якщо когось цікавлять повії, то вони стоять ввечері по вулиці Алленбі (центр міста). Кажуть, там багато дівчат з Донецьку.
Будуть ще питання по Ізраїлю – пишіть у коментарях – із задоволенням відповім.
На цій ноті я завершую оповідання про Тель-Авів і викладаю фото кроля-мутанта з Флорентину:
фото автора, стаття вперше була надрукована на сайті Невгамовні бродяги. На Без Табу друкується з дозволу автора.